Тиша після пробудження Фламенна була не менш важкою, ніж його падіння. Повітря навколо них ніби змінилося — більше не було того теплого відчуття, яке завжди супроводжувало його присутність. Вогонь повернувся до нього, але він більше не мав життя.
Фламенн повільно підвівся, подивився на свої руки. Його пальці тремтіли, а навколо них кружляли сріблясті язики полум’я. Воно було холодним.
— Що зі мною сталося? — його голос звучав приглушено, ніби йшов із далекої глибини.
Емірен і Порожній обмінялися поглядами. Обидва це відчували: щось змінилося.
— Ти повернувся, — тихо мовив Порожній. — Але тепер ти… інший.
Фламенн стиснув пальці, намагаючись відчути знайоме тепло, але його не було. Полум’я, яке завжди вирувало в його жилах, тепер не мало ані тепла, ані звичного бурління сили.
Емірен торкнувся його плеча.
— Ти все ще ти.
Фламенн похитав головою.
— Але я не відчуваю себе собою.
І тоді це сталося.
Новий вогонь
Раптово сріблясте полум’я навколо Фламенна почало змінюватися. Його язики стали довшими, рухи — плавнішими, немов вони підкорялися зовсім іншим законам. Вони не просто горіли — вони текли, ніби рідкий світлоносний вітер, що стелився навколо нього.
Порожній відступив на крок.
— Це не просто зміна. Це щось нове.
Фламенн простягнув руку вперед, і вогонь утворив згусток, що, здавалось, пульсував у ритмі його серцебиття. Але воно билося інакше. Не швидко, не повільно… а невизначено, ніби не належало жодному часовому потоку.
Емірен дивився, як срібний вогонь рухався навколо руки Фламенна, але не обпалював її. Його можна було відчути, але не зрозуміти.
— Це не звичайний вогонь, — прошепотів він.
— Бо я більше не звичайний, — відповів Фламенн.
В його голосі не було ні страху, ні суму. Тільки прийняття.
Тінь, що спостерігає
Їхню увагу привернув рух на краю простору.
Темрява коливалася, немов хтось або щось наближалося.
Порожній підняв руку, готуючись до нападу.
— Хто тут?
Спочатку не було відповіді.
Але потім, із темряви, ніби виринувши з самого часу, з’явилася фігура.
Вона була високою, майже безтілесною. Замість обличчя — порожнеча, замість рук — довгі тіні, що злегка рухалися, наче жили своїм життям.
І воно заговорило.
— Полум’я, що не гріє. Світло, що не дарує життя.
Фламенн зробив крок вперед.
— Ти знаєш, що зі мною сталося.
Фігура нахилила голову.
— Ти перейшов межу. І тепер ти не належиш ні світлу, ні темряві.
Емірен напружився.
— Що це означає?
— Що тепер ваш друг — частина того, що існує між світом і небуттям. Він втратив своє тепло, але отримав дещо інше.
Фламенн стиснув кулаки.
— Що саме?
Фігура відповіла не одразу.
Вона піднесла свою тіньову руку і торкнулася власного «обличчя». І на мить його риси стали видимими.
Емірен і Порожній відчули, як мороз пробіг по їхній шкірі.
Перед ними була не просто істота тіні.
Це був… колишній Творець.
Фламенн відчув, як щось у його душі відгукнулося.
— Я змінився. Але я досі тут.
— Поки що.
Тінь зробила крок назад, розчиняючись у просторі, і її голос розтанув у повітрі.
— Побачимо, як довго ти зможеш залишатися собою.
І вони знову залишилися наодинці.
Але відтепер усе було інакше.