Вони зробили крок уперед — і світ знову змінився.
Стежка зникла, ніби ніколи й не існувала. Простір навколо не був ні темним, ні світлим, а скоріше таким, що постійно змінювався, не вирішуючи, чим саме він є. Кожен рух, кожен подих викликав хвилі змін — тіні, що народжувалися з порожнечі, світло, що з’являлося без джерела.
Попереду було щось, що не мало форми.
Воно було не воротами, не стіною, не прірвою. Але вони відчували: це межа.
— Що це? — запитав Фламен, вдивляючись у незбагненне.
— Кінець. Або початок, — відповів Емірен.
— А хто охороняє цей поріг?
Відповіді не було.
Світ, який ще не став реальністю
Вони наблизилися.
І з кожним кроком відчували, що самі змінюються.
Їхні тіла були нестабільними, ніби самі межі їхнього існування розмивалися, як вода, що змішується з іншим потоком. Емірен відчув, що його спогади не просто залишаються в минулому — вони починають зникати, наче ніколи не існували.
Фламен простягнув руку — і побачив, що його пальці перетворилися на попіл, але він не відчув болю. Лише дивне відчуття втрати.
Той, хто був Порожнім, відчув, що його ім’я намагається зникнути, ніби сама реальність не визнавала його існування.
— Це місце не для нас, — прошепотів він.
— Але воно чекає на нас, — відповів Емірен.
Голоси, що не належать нікому
І тоді вони почули голоси.
Не слова, а саму суть думки.
— Що ви шукаєте?
— Ми шукаємо істину.
— Чи готові ви втратити себе заради неї?
— Ми вже втратили достатньо.
— Ще не все.
І раптом вони побачили світ, який ще не став реальністю.
Перед ними розгорнулися фрагменти можливого майбутнього.
Світ, у якому Творці зникли
Вони побачили Вічний Сад.
Але він не був тим, що вони пам’ятали.
Срібне листя потемніло, гілки змертвіли, а стежки заросли попелом. Час застиг, ніби втратив свою суть. Не було творців, не було вибору, не було змін.
— Це світ без нас, — зрозумів Фламен.
— Світ, у якому не залишилося нікого, хто формує вічність, — додав Емірен.
— Світ, що втратив сам себе, — промовив Той, хто був Порожнім.
Вибір, який визначає все
Перед ними стояло питання.
Вони могли відвернутися, залишити цей світ таким, як він є, прийняти його загибель.
Або зробити останній крок уперед.
— Якщо ви підете далі, ви зміните не тільки цей світ. Ви зміните себе.
— Ми знаємо.
— Ви готові?
— Ми не можемо не бути готовими.
Вони зробили останній крок.
І світ змінився.