Міст, на якому вони йшли, був не з каменю і не з дерева — він був, здавалося, з самого повітря, з того, що не можна побачити, але можна відчути. Вітри, які не мали джерела, обвивали їхні тіла, шепочучи незрозумілі слова, які торкалися їхніх душ. Світло орбів у їхніх руках сяяло все яскравіше, відгукуючись на кожен їхній крок, як відгук у глибинах часу.
Айна зосереджено дивилася в темряву попереду. Вона відчувала, як усі світи, як їхні шляхи, як усі варіанти майбутнього, зливаються у єдину нитку, що тягнеться до самого Джерела. І хоча вона знала, що це лише один з можливих шляхів, її серце вперше відчуло глибину тієї гармонії, яку вони мали віднайти.
— Чому цей шлях здається таким… нескінченним? — запитав Тарік, підвищуючи голос, ніби намагаючись розірвати тишу, що нависала навколо них.
— Тому що він не просто веде до мети, — відповіла Айна, не відводячи погляду від далекого горизонту, який, здавалося, тремтів і змінювався. — Це шлях до серця самого Джерела. І саме це серце — не лише в кінці цього шляху, але і в нас самих.
Тарік мовчав, але він розумів: тепер їхня подорож була не лише про зовнішній шлях, але й про внутрішній. Вони були на межі пізнання та прийняття істин, які могли не лише змінити їхні світи, але й всю тканину вічності.
Відголоски тиші, що їх оточували, раптом розірвав голос, знайомий і такий ж таємничий.
— Ви стоїте на межі того, що називається “Джерелом”. Але чи готові ви зустріти ту правду, яку не здатен буде вмістити розум?
— Ми готові, — відповіла Айна, і її слова прозвучали твердо, хоча її серце відчувало вагу цього запитання.
— Щоб знайти гармонію, ви повинні зрозуміти, що кожен з вас — це частина великого кола. Ви не просто шукаєте відповідь. Ви повинні стати цією відповіддю.
Вітри стихли, і перед ними з’явилося нове видіння. Вони побачили нескінченний лабіринт, в якому кожен крок, кожен вибір створював нові світи, нові реальності. Але серед цих реальностей була одна, яка виділялася, сяяла як зірка серед туманного неба.
— Ось ваше Джерело, — сказав голос. — Ваша мета не в тому, щоб знайти його у зовнішньому світі. Ви повинні віднайти його всередині себе.
Айна та Тарік обмінялися поглядами. З кожним словом голосу розуміння ставало все ясніше: вони повинні були не просто досягти цього місця. Вони повинні були бути готовими зустріти ту правду, яка прихована в їхніх серцях, зрозуміти, що їхній шлях — це лише відображення внутрішнього процесу очищення і пізнання.
— Як ми це зробимо? — запитав Тарік, його голос звучав спокійно, але в ньому лунала втома, не від фізичних зусиль, а від глибини цих знань.
— Слухайте себе, — відповів голос, і ті самі світи, що обвивали їх, почали рухатися навколо. — Ваше Джерело є всередині кожного з вас. Коли ви знайдете гармонію у власних серцях, ви побачите, як знову з’єднається все навколо.
Відчуття глибокого спокою охопило Айну. Вона зрозуміла: це не просто місце, яке треба досягти. Це була внутрішня істина, яку потрібно прийняти і вивести на поверхню.
— Ми знайшли його, — сказала вона, її голос був ясним і рішучим.
Тарік кивнув, відчуваючи, як їхня подорож змінюється. Вони вже не були просто шукачами, вони стали тими, хто приносить гармонію. І тепер вони знали: шлях до Джерела не тільки зовнішній, але й глибоко внутрішній.