Сяйво, що розсипалося навколо, більше не було просто світлом. Воно виглядало живим, сповненим пульсуючою енергією, і кожен промінь, що ковзав по їхніх тілі, був немов новий подих світу. Вони стояли на межі, не знаючи, що чекає за цим порогом, адже тут усе було інакше, ніж у світі, який вони знали.
Антем поглянув на безкрайній простір, що відкривався перед ними, і відчув глибокий розрив між їхнім теперішнім і тим, що лежало попереду. Це не був простір, в якому можна було жити в звичному сенсі. Тут було більше, ніж просто матерія чи фізичні форми — це була тканина реальності, яка була одночасно і живою, і мертвою.
«Це як… портал?» — запитав Луміс, розгублено витягуючи руку до темряви, що перетікала в химерні форми.
«Це не портал», — відповіла Айна, її голос був тихим, але не менш значущим. Вона заплющила очі, спостерігаючи за тим, як змінюються навколишні простори, і глибоко вдихнула. «Це розрив. Це місце, де всі наші світи стикаються. Але чи зможемо ми втримати їх разом?»
Тарік, що стояв поряд, зважав кожне її слово. Він розумів, що розрив між світами не був чимось злом, але як же вони могли пробудити в собі сили, необхідні для того, щоб ці світи не зруйнували один одного?
«Ми повинні діяти швидко», — сказав він, розмірковуючи над тим, як далі рухатися. «Це місце надає нам можливість змінити навіть найтемніші частини реальності. Але чи ми готові до цього?»
Їхні серця билися в такт, наче злущена шкірка стародавнього світу відкривала перед ними нові горизонти. І раптом, з глибини темряви, з’явилася фігура — наче сама сутність з цього розриву, що почала набувати форму. Це був великий володар, чия енергія розливалася по повітрю, як холодний вітер, що приносить зимовий покій.
Антем і Луміс здригнулися, відчуваючи незбагненне притягування, яке немов би намагалося втягнути їх у саму глибину цієї фігури.
«Ви вибрали шлях», — промовив цей голос, який був одночасно мелодійним і леденячим. «Але чи зможете ви змінити реальність?»
Ці слова були мов виклик. Вони не були запитанням, але й не наказом. Це було випробуванням, яке повинні були пройти, щоб довести свою готовність змінити не лише свої світи, але й саму тканину існування.
Айна крокнула вперед, її очі яскраво світлилися. Вона могла відчувати, як пульсує сила навколо них. «Ми готові», — сказала вона без вагань, наче це було відомо ще до того, як вони переступили поріг цього нового простору.
«Тоді вперед», — відгукнувся голос, і весь простір навколо них змінився. Час і простір розплелися в нестримний потік, що завихрилося і захопило їх. Вони опинилися в новій реальності, де світло і темрява зливались у непередбачувану мозаїку, де кожен крок став важливим.
І це був лише початок. Вони повинні були вирішити, як і де поставити межі своїм силам і змінити баланс між світами, не допустивши їхнього руйнування.