Коли світло остаточно згасло, Меланія і Ендар опинилися у безмежній порожнечі. Навколо них більше не було лісу, часу чи простору — лише тиша, яка дзвеніла у вухах, і нескінченний білий простір. Їхні ноги стояли на чомусь невидимому, ніби під ними була прозора, міцна поверхня, що тримала їх у цьому дивному вимірі.
— Де ми тепер? — прошепотів Ендар, ледь торкаючись рукою повітря, яке, здавалося, пульсувало від енергії.
— Я думаю… ми всередині ядра, — відповіла Меланія, її голос був тихий, але сповнений благоговіння. — Це і є початок нової Вічності.
Перед ними почала формуватися фігура — прозора, ніби складена з самого світла. Її обриси нагадували людину, але всередині пульсувала нескінченна енергія, яка здавалася живою. Очі цієї істоти сяяли м’яким теплом, яке, попри свою силу, не сліпило.
— Ви зробили вибір, — промовила істота, і її голос був схожий на відлуння тисячі голосів, що лунали водночас. — Але тепер ви повинні завершити свою працю.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Ендар, його погляд залишався пильним.
— Нова Вічність ще не має форми, — пояснила істота. — Її можна сформувати тільки через ваші дії, ваші мрії та ваші жертви. Ви повинні вирішити, якою вона буде.
Меланія відчула, як її серце стиснулося. Вона усвідомила, що їхнє завдання було не лише у порятунку світу, але й у його створенні. Кожен їхній вибір відтепер мав впливати на нову реальність, на майбутнє, яке чекало на всіх.
— Але як ми можемо створити щось таке величезне? — запитала вона. — Ми лише люди.
Істота посміхнулася, хоча цей жест був більше емоцією, ніж фізичною дією.
— Саме тому ви й обрані. Ваша людська сутність — це і є джерело нової Вічності. Її основа буде сформована вашими бажаннями, вашими страхами, вашою любов’ю та вашою рішучістю. Але будьте обережні: кожен ваш вибір залишиться в її тканині назавжди.
Ендар зробив крок уперед. Його обличчя було напруженим, але рішучим.
— Якщо це наша відповідальність, то я приймаю її. Я знаю, що зробив багато помилок у минулому, але зараз я хочу створити світ, який не повторить тих помилок.
Меланія подивилася на нього, відчуваючи, як його слова проникають у її серце. Вона знала, що він мав рацію.
— І я приймаю, — сказала вона, її голос звучав впевнено. — Ми разом будемо творити це. Але спершу нам потрібно зрозуміти, як це зробити.
Істота підняла руку, і перед ними з’явилися три орбіти світла, кожна з яких світилася своїм кольором — золотим, синім і червоним.
— Ці орбіти представляють основні елементи нового світу, — пояснила вона. — Гармонія, сила та свобода. Ви повинні обрати, в якому порядку їх вплести у тканину Вічності. Але пам’ятайте: кожен елемент посилює наступний або ж конфліктує з ним. Ваш вибір визначить баланс у новому світі.
Меланія і Ендар обмінялися поглядами. Це було непросте рішення.
— Гармонія має бути першою, — сказала Меланія після короткої паузи. — Світ не може існувати без рівноваги.
Ендар кивнув, хоча в його очах промайнув сумнів.
— А потім сила, — додав він. — Бо без сили гармонія буде крихкою.
— І наостанок — свобода, — завершила Меланія. — Щоб цей світ не був кліткою для тих, хто житиме в ньому.
Істота схвалила їхній вибір легким нахилом голови.
— Так і буде, — промовила вона, і орбіти злилися у єдиний потік світла, який закрутився навколо них, створюючи нову реальність.
Світ навколо почав змінюватися. Порожнеча наповнювалася формами, кольорами, звуками. Земля, вода, повітря і небо з’явилися з хаосу, але водночас вони були новими, незвіданими.
— Ваше завдання ще не завершено, — нагадала істота, зникаючи у променях світла. — Ви повинні залишитися, щоб навчити цей світ жити.
Коли все навколо стало тихим і мирним, Меланія та Ендар стояли посеред нового світу. Це був початок, але вони знали: попереду ще багато випробувань. Їхній шлях не закінчився. Він тільки починався.