Ніч у Вічності була не просто часом спокою — це був період, коли світ ставав найбільш чутливим. Зорі, сплетені із ниток часу, висіли низько, їхнє сяйво ніжно огортало землю, наче невидимий покров. Але цього разу спокій порушувався. Десь у глибині мережі Вічності розривалися нитки, і тремтіння цього процесу доходило до самої її основи.
Меланія сиділа на порозі дому, вдивляючись у далечінь, де лінія горизонту тремтіла від невидимих хвиль напруження. Вона відчувала, як земля під її ногами дихає неспокоєм. У її руках лежав тонкий сріблястий браслет — фрагмент зі світу, якого більше не існувало.
— Ти теж це відчуваєш, — тихо сказав Ендар, виходячи з тіні за її спиною. Його голос був глибоким і напруженим.
Меланія кивнула, не відводячи погляду від нічного неба.
— Щось змінюється, — сказала вона. — І це більше, ніж просто тріщини у Вічності. Це хтось… чи щось.
Ендар сів поряд, його обличчя було серйозним. Він простягнув руку, щоб торкнутися ниток, які мерехтіли в повітрі, але ті відсахнулися, як наляканий птах.
— Вони бояться, — прошепотів він. — Вперше за ці роки я відчуваю їхній страх.
— Страх чи біль? — запитала Меланія, її голос злегка здригнувся.
Ендар не відповів одразу. Він знав, що біль і страх у Вічності нероздільні. Тканина світу була чутливою до всього: навіть маленький розлад міг стати початком великого хаосу.
— Що ти дізнався? — запитала вона, перевівши погляд на чоловіка.
— Є фракція, — почав він після паузи. — Вони називають себе “Ті, хто править з тіні”. Вони переконані, що Вічність не має існувати як вільний і живий організм. Для них це інструмент, який має підкорятися.
— Підкорятися? — Меланія відчула, як її обурення закипає. — Цей світ був створений жертвами. Його неможливо підкорити, не зруйнувавши.
Ендар кивнув.
— Вони це знають. Але, схоже, їх це не зупиняє. Їхній лідер… — він на мить затнувся, ніби сумніваючись, чи варто говорити далі.
— Хто він? — наполягла Меланія.
— Його ім’я — Вайрет. Він колись був частиною старої Вічності, тієї, яку ми зруйнували. Тепер він прагне відновити її, але на своїх умовах.
Меланія стиснула браслет у руках так сильно, що він майже врізався в її шкіру.
— Вайрет… — повторила вона, і це ім’я прозвучало, наче прокляття. — Якщо він справді залишився після старого світу, то він стане загрозою для всього, що ми побудували.
Ендар подивився на неї, його погляд був важким.
— Я знаю, — сказав він. — Але є ще щось. Він знає про Алію.
Меланія різко підвелася, її очі спалахнули тривогою.
— Ні. Він не може…
— Він вважає, що вона ключ, — перебив її Ендар. — Її зв’язок із Вічністю робить її неймовірно важливою. І це ставить її під загрозу.
Слова зависли між ними, як грозові хмари. Меланія відчула, як її страх перетворюється на щось інше — лють, палючу і безкомпромісну.
— Він не отримає її, — холодно промовила вона.
Ендар мовчки кивнув. Він знав, що Меланія зробить усе, щоб захистити свою доньку, навіть якщо це означатиме знову зануритися у битву, яку вони сподівалися залишити в минулому.
У небі над ними зірка раптом згасла, ніби попереджаючи про наближення чогось темного. Ніч більше не здавалася спокійною.
— Ми повинні готуватися, — сказав Ендар, підводячись.
— Так, — відповіла Меланія, піднімаючи браслет до рівня очей. — І цього разу ми не дамо їм шансу.
Їхні силуети розчинилися в тінях ночі, але їхні серця палали рішучістю. Вайрет, який ховався за завісою минулого, навіть не уявляв, із чим йому доведеться зіткнутися.
Вічність може боятися, але її творці — ні.