Сонце, що раніше було джерелом світла і тепла, тепер здавалося холодним і далеким. Герої стояли серед нерівностей нової Вічності, де простір і час сплелися в химерний танок. Вітер, пронизаний тривогою, доносив до них шепіт, що немов кликав кудись у далечінь. Меланія зупинилася, відчуваючи знайоме відлуння, яке було схоже на дзвін древнього колоколу, що звучить поза межами реальності.
— Він кличе нас, — сказала вона, стискаючи руку на руків’ї меча.
Ендар кинув погляд на Кайрена, який мовчки кивнув, і троє рушили вперед, до епіцентру цього заклику. Вони вже зустрічали Того, Хто Стережe Баланс, і знали, що його поява завжди означала випробування чи нове одкровення. Але цього разу все відчувалося інакше — гостріше, невідворотніше.
Коли вони досягли місця зустрічі, все навколо змінилося. Час застиг, а простір набув геометричної правильності, ніби хтось накреслив цей світ за допомогою древньої формули. На їхньому шляху з’явилася постать — Той, Хто Стережe Баланс, незмінний у своїй нейтральності. Його вигляд змінювався, як і минулого разу, — спочатку це була темна тінь, потім фігура з ясного світла, а згодом — спокійна людська подоба, що випромінювала впевненість і стриманість.
— Ви прийшли, — промовив він, і його голос був одночасно шепотом і громом.
Меланія зупинилася за кілька кроків від нього.
— Ти знову покликав нас. Чому?
— Ваша Вічність, — відповів він, його очі сяяли, мов зорі, — це новий витвір, але її баланс нестабільний. І я бачу, як кожен із вас сумнівається, чи можна це виправити.
Ендар зробив крок уперед.
— Якщо ти це знаєш, то скажи, що нам робити. Ми створили її, але вона поводиться так, ніби живе власним життям.
Постать кивнула.
— Вічність завжди шукає рівноваги. Але створити її ви можете лише разом. Проте пам’ятайте: рівновага — це не контроль. Ваша помилка в тому, що ви намагаєтесь тримати все у своїх руках.
Кайрен, завжди прямолінійний, склав руки на грудях.
— Ти кажеш про баланс, але ж саме ти маєш втручатися, коли він порушується. Чому ти не допоміг раніше?
— Я втручаюся лише тоді, коли цього вимагає винятковість. Ваш новий світ — це ще не завершена історія. Він відбиває ваші страхи, сумніви, амбіції. Тож зараз ви маєте вирішити: чи готові ви залишити частину себе в минулому, щоб дозволити цьому світу стати чимось більшим, ніж ваші страхи?
Меланія відчула, як слова зачепили щось глибоко в її душі. Вона замислилась над тим, скільки болю, сумнівів і провини вона принесла у цю нову реальність.
— Ти хочеш сказати, що наша Вічність віддзеркалює нас?
— Саме так. Вічність — це не лише творіння, а й відображення тих, хто її створив. Якщо ви прагнете порядку, ви маєте спершу знайти його всередині себе.
Ендар стиснув кулаки, його обличчя спотворила хмара емоцій.
— Але як ми це зробимо? Старий світ був зруйнований, а новий здається таким… хаотичним.
— Я не можу дати вам прямої відповіді, — сказав Той, Хто Стережe Баланс. — Але я дам вам ключ.
З його руки виникла крихітна куля, схожа на згусток світла і тіні, що постійно змінювала форму. Вона випромінювала спокій і водночас невимовну силу.
— Це символ рівноваги. Він допоможе вам відчути, де найбільше розходження між вашими намірами і реальністю Вічності. Але пам’ятайте: сила цього ключа залежить від вашої здатності слухати і розуміти одне одного.
Меланія простягнула руку і прийняла кулю. Вона відчула, як її пальці наповнюються теплою енергією, а в голові виникає дивний спокій.
— Дякую. Ми скористаємося цим шансом.
Постать злегка нахилила голову.
— Мій час обмежений. Але пам’ятайте: баланс — це не кінець, а лише засіб для досягнення гармонії. Ви повинні прийняти, що не всі відповіді лежать у вас, і не всі проблеми вирішуються через контроль.
З цими словами фігура почала розчинятися, і навколо знову повернувся хаос нової Вічності. Але тепер у руках Меланії було те, що могло стати початком нового шляху до гармонії.
— Отже, ми маємо знайти цей баланс, — сказала вона, повертаючись до Ендара і Кайрена. Її голос звучав упевнено. — Але ми зробимо це разом.
Вони стояли посеред світу, який все ще був невизначеним і небезпечним, але тепер у них з’явився шанс. Той, Хто Стережe Баланс, дав їм не просто інструмент, а віру в те, що вони можуть впоратися. І тепер все залежало лише від них.