Туман, що огортав героїв після зустрічі з Тим, Хто Стереже Баланс, розсіювався повільно, відкриваючи перед ними новий краєвид. Замість хаотичних символів і пустки, вони опинилися перед високою аркою з темного каменю. Вона здавалась безкінечною, ніби прорізала не лише простір, але й саму тканину Вічності.
— Це… вузол, — прошепотіла Меланія, відчуваючи незриме тяжіння, яке виходило від арки. Від неї линуло дивне відчуття знайомства та страху водночас.
— Один із тих, які ми залишили без уваги, — тихо додав Ендар. — Він не вписався в нашу нову Вічність, але і не зник. Тепер він став тінню — частиною того хаосу, який отруює наш світ.
— То що це? — Кайрен підійшов ближче, його рука нервово торкнулася руків’я меча. — Ми маємо зруйнувати його чи спробувати інтегрувати?
Меланія мовчала, вдивляючись у поверхню арки. Візерунки на ній змінювалися, утворюючи то спіралі, то схожі на очі зображення. Здавалося, арка жила і спостерігала за ними.
— Ми не можемо просто зруйнувати це, — нарешті промовила вона. — Цей вузол залишився не тому, що ми його ігнорували, а тому, що він був важливим. Але тепер його важливість перекрутилася.
— І що ти пропонуєш? — у голосі Кайрена бриніла іронія. — Постукати в двері й спитати дозволу увійти?
Ендар зробив крок вперед, його очі були зосередженими.
— Цей вузол — це не просто пам’ять чи фрагмент старого світу. Це пастка. Ми повинні розгадати її суть, перш ніж вона розгадала нас.
Він торкнувся рукою арки, і одразу весь простір затремтів. Світ навколо змінився, і вони опинилися в просторій залі. Її стіни були зібрані зі шматків різних реальностей: частини лісів, уламки міст, водоспади, які зависли в повітрі.
— Це місце… це не просто вузол, — промовила Меланія, її голос лунав розгублено. — Це вузол можливостей. Те, чим ми могли б стати, але чим не стали.
— Хибні вибори, — додав Ендар. Його голос був приглушеним, наче слова важили більше, ніж зазвичай. — Це дзеркало наших страхів і провалів.
Серед зали почали з’являтися тіні. Вони нагадували самих героїв, але були перекрученими версіями. Ось Ендар із обличчям, сповненим гніву, його рука стиснута на мечі, що світиться жахливим червоним світлом. Ось Меланія, з очима, сповненими порожнечі, без жодної іскри життя. І Кайрен, стоячи серед хаосу, з високо піднятим мечем, але без союзників поруч.
— Це наші альтернативи, — прошепотіла Меланія. — Те, ким ми могли б стати, якби не обрали цей шлях.
— І чим ми можемо стати, якщо програємо, — додав Ендар.
Тіні наближалися. Їхні рухи були неквапливими, але сповненими загрози. Герої відчували, як їхні власні страхи стають дедалі реальнішими.
— Ми не повинні дати їм взяти гору, — промовила Меланія. — Це іспит вузла. Ми маємо не просто боротися, а довести, що наш вибір був правильним.
— Як ти це уявляєш? — гукнув Кайрен, вже готуючись до атаки. — Вони точно не виглядають налаштованими на дискусію!
Ендар підняв меч, спрямувавши його на тінь свого альтер-его.
— Це не битва сили. Це битва віри.
Тіні кинулися на них. Кожен герой опинився віч-на-віч із власною темною стороною.
Меланія вдивлялася в очі своєї тіні, які здавалися бездонними. Та протягнула до неї руку, прошепотівши:
— Віддай мені все. Ти втомилася боротися.
— Ні, — твердо відповіла Меланія, її голос наповнився силою. — Я не віддам тобі нічого, бо те, що я маю, належить мені.
Тінь завмерла і розсипалася на тисячі сяючих крапель.
Ендар стояв перед своїм темним відображенням, яке було сповнене ненависті.
— Ти жалюгідний, — загарчало воно. — Усі твої жертви були марними. Усі твої битви закінчаться поразкою.
— Нехай так, — тихо промовив Ендар, але в його голосі звучала стійкість. — Але я зроблю це знову. Кожен раз. Бо це мій вибір.
Тінь відступила, поступово розчиняючись у повітрі.
Кайрен опинився перед тінню, яка вказувала на його самотність.
— Вони залишать тебе. І ти залишишся сам. Ти завжди залишаєшся сам.
Кайрен стиснув кулаки, але потім усміхнувся.
— Можливо, — сказав він. — Але краще залишитися самому, ніж відмовитися від своїх принципів.
І його тінь теж зникла.
Коли все стихло, зал засвітився теплим світлом. Арка, що була вузлом, перетворилася на просту дорогу.
— Ми змогли, — тихо промовила Меланія.
— Один вузол менше, — додав Ендар, витираючи піт із чола. — Але скільки їх ще буде попереду?
— Стільки, скільки потрібно, — відповіла вона. — Бо ми не можемо зупинитися.
Їхній шлях далі був ясним, але кожен відчував: справжні випробування лише починаються.