Небо над Вічністю втратило свою попередню стабільність. Вітри, які йшли в хаотичних спіралях, перетворювали мирний пейзаж у безліч розмитих картин, що змінювались за мить. Існувала лише одна постійна правда: все було на межі вибуху. Тільки тепер, коли здавалось, що всі шляхи ведуть в одну точку, Меланія і Ендар потрапляють на перехрестя душ — місце, де минуле, теперішнє і майбутнє зливаються в одне.
Це був простір без кінця й початку, де і час, і простір губили свою сутність. Вони стояли серед мертвих дерев, які насправді не були деревами, а скоріше відбитками існуючих форм. Лише одна річ залишалась певною — кожен з них мав зустріти свою долю, і це місце було тим, де все це мало відбутись.
Меланія йшла перед Ендаром, і її кроки лунали глухо в тиші. Її думки були спрямовані на те, як все, що вони будували, може піти під укіс. Рішення, які їй доведеться прийняти, невблаганно наближались. Питання, що звучало в її голові, не давало спокою: чи готова вона заплатити за нову Вічність тим, що вона любить?
— Меланіє, — сказав Ендар, тихо, як якщо б боявся порушити тишу цього місця. — Ми не можемо просто йти вперед, не знаючи, до чого це нас приведе. Ці шляхи — не тільки наші, вони можуть перетнутися з іншими, і ти знаєш, чим це може обернутися.
Меланія зупинилася і подивилася на нього. В її погляді читалась суміш рішучості і страху. Вона знала, що, чим більше вона шукала, тим більше запитань з’являлось. І чим далі вона йшла, тим важче було зробити вибір.
— Я знаю, що ти маєш на увазі, — відповіла вона. — Але я не можу зупинитись. Ми маємо пройти це. Якщо ми не зробимо це зараз, то втрачаємо все.
Ендар поглядав на неї з деяким сумнівом, але також з розумінням. Він теж був тут, щоб завершити те, що розпочали. Однак у його душі зріло глибоке питання: чи є інший шлях? Шлях, де не потрібно було б жертвувати частиною себе, частиною своєї сутності.
Тоді перед ними з’явилася інша фігура — темна, як ніч, і вражаюча своєю аурою спокою та мудрості. Це був один з хранителів, чия роль була більше ніж просто спостерігач. Його ім’я було Алтар, і він був тією лінією, що підтримувала баланс між цими світами. Він був тим, хто не втручався без потреби, але якщо дійшло до критичної межі, він виступав.
— Я бачу, ви наближаєтесь до точки, де все вирішиться, — сказав Алтар, його голос був повний спокою, але в ньому вчувався прихований натиск сили, що неминуче наближається. — Але пам’ятайте одне: ваш вибір не тільки визначить ваш шлях, але й залишить слід у кожній іншій Вічності.
Ендар не стримався і підійшов до нього:
— Ви маєте на увазі, що ми впливаємо не лише на себе?
Алтар кивнув. Він вивів з темряви кілька символів, що з’явились перед ним, немов навіяні його рукою.
— Кожен вибір має свою лінію, кожне рішення створює нові шляхи. Іноді ці шляхи переплітаються, іноді перетинаються так, що жодна з цих ліній не може бути однаковою. Але пам’ятайте, Меланіє, Ендаре, що завжди є баланс. І де один шлях закінчується, інший починається.
Меланія дивилась на нього, намагаючись зрозуміти, яку мету він має на увазі. Вона відчула, як її серце стиснулося від невідомої загрози.
— І що ви пропонуєте? — запитала вона. Її слова були спокійні, але серце билося швидше. — Що ми повинні зробити, щоб уникнути катастрофи?
Алтар зробив паузу, оглядаючи обох. Його погляд був зацікавленим, але водночас сповненим смутку.
— У кожному із вас є сила впливати на зміни. Але пам’ятайте: сила без мудрості — це безлад. Ви повинні не тільки спостерігати, а й навчитися впливати так, щоб не зруйнувати вже створене. Вічність потребує вашої допомоги, але чи вистачить вам сил зробити правильний вибір?
Тут, на цьому перехресті душ, вони відчули важливість своїх майбутніх рішень. І хоча шлях, який вони обрали, виглядав таким, що веде до великої невідомості, саме тут і зараз їхній вибір мав стати тим, що визначить їхні долі — і долі всіх світів.