Віддзеркалення у дзеркалах продовжували спостерігати за героями, їхні образи змінювалися, здавалося, залежно від того, хто дивився. Простір вузла був наповнений таємничою енергією, яка створювала відчуття, ніби тут існує одночасно безліч часів і можливостей.
Меланія вдивлялася в одне із дзеркал, не в змозі відірвати погляд. Вона бачила себе у світі, де її вибір був іншим. У цьому світі вона залишила вузол на милість хаосу, щоб уникнути жертв. Вона жила у мирі, але її очі, наповнені тугою, говорили про інше: цей мир був порожнім, позбавленим справжнього сенсу.
— Це лише можливість, — тихо сказав Ендар, торкнувшись її плеча. — Не дозволь Вічності затягнути тебе у свої ілюзії.
Меланія кивнула, відводячи погляд. Але в її серці вже поселилася тінь сумнівів.
— Якщо ці дзеркала показують можливості, — заговорила Лінара, обходячи простір, — то чому вони так болісно чіпляються за наші найглибші страхи?
— Тому що ми прийшли сюди не лише для того, щоб змінити Вічність, — відповів Кайрен, оглядаючи сферу у центрі. — Вона випробовує нас. Хоче побачити, чи гідні ми того, щоб вирішувати її долю.
Лінара зупинилася біля дзеркала, у якому відображалася її власна смерть. Її тіло лежало на полі бою, оточене зруйнованими структурами вузла. Вона втупилася у відображення, але не відвела погляду.
— А якщо ми не гідні? — запитала вона, голос її звучав рівно, але в ньому вчувалася гіркота.
— Тоді ми загинемо, — відповів Ендар без емоцій. — І разом із нами — все, що ми намагалися зберегти.
Його слова повисли у повітрі, важкими, як вантаж, який усі вони носили.
Герої зібралися навколо ядра вузла. Сфера світилася дивним мерехтливим світлом, яке здавалося одночасно теплим і холодним. Вона ніби дихала, кожен її імпульс відгукувався в просторі.
— Ми маємо дістатися до самої суті, — сказав Ендар, готуючи свій клинок. — Але я відчуваю, що вузол не дасть нам цього зробити без боротьби.
— Боротьби з ким? — запитала Меланія, стискаючи амулет.
Відповідь прийшла швидше, ніж Ендар устиг відкрити рота. Простір навколо них почав змінюватися: дзеркала стали тріскатися, і з їхніх уламків почали формуватися істоти. Вони нагадували відображення самих героїв, але їхні обличчя були спотворені, а очі сяяли червоним.
— З нами, — прошепотіла Лінара, витягаючи свою зброю.
Кожен із героїв опинився перед власним відображенням, яке стало їхнім ворогом. Відображення були швидкими, сильними, і, що найстрашніше, знали кожен їхній рух, кожну слабкість.
Меланія змахнула амулетом, посилаючи хвилю енергії у свою двійницю. Але відображення лише посміхнулося, повторивши її рух і відкинувши хвилю назад.
— Вони копіюють нас! — вигукнула вона, ухиляючись.
— Тоді не боріться так, як ви звикли! — закричав Ендар, ухиляючись від удару свого двійника. Його клинок відбивався від дзеркальної зброї, ніби зустрічав власну сталь.
Меланія вдихнула глибоко, змусивши себе зосередитися. Її відображення діяло швидше, але воно було лише копією — без душі, без розуміння справжньої суті її сили.
Вона змінила тактику, припинивши атакувати напряму. Натомість вона використала свою здатність трансформувати енергію навколо себе, заплутуючи відображення і змушуючи його помилятися.
Поруч Ендар, замість прямого нападу, став використовувати слабкі місця відображення. Його рухи були менш очевидними, але більш точними, і з часом він зміг загнати свого двійника в глухий кут.
Лінара, відомий тактик, зрозуміла, що відображення не можуть витримати хаотичності. Вона почала діяти непередбачувано, змінюючи напрямок атак у мить, коли ворог найменше цього чекав.
Кайрен, використовуючи силу своєї стихії, спрямовував енергію на дзеркальну істоту, поступово розмиваючи її обриси.
Коли останнє відображення було знищено, простір навколо них знову затих. Дзеркала зникли, залишивши тільки сферу у центрі.
— Це було випробування, — тихо сказала Лінара, опускаючи зброю.
— І не останнє, — додав Ендар.
Меланія підійшла до сфери, відчуваючи її енергію. Вона не була ворожою, але й не була доброзичливою. Це була сама суть Вічності — нейтральна, незворушна, готова прийняти будь-яке рішення, яке вони зроблять.
— Ми дісталися ядра, — сказала вона, не обертаючись до інших. — Тепер нам потрібно вирішити, що з ним робити.
Її слова пролунали, як грім у тиші. І всі зрозуміли: найважче ще попереду.