Простір довкола Меланії та Ендара стишився, ніби навіть вузол вирішив дати їм час на роздуми. Меланія вдивлялася у хвилі світла, які плавно ковзали крізь сфери, утворюючи мережу, що дихала й пульсувала.
— Це місце здається живим, — промовила вона, її голос лунав тихо, але впевнено.
Ендар нахилив голову, відчуваючи кожну зміну у потоках енергії.
— Вузол не просто живий, — відповів він. — Він сам собою стає світом. І ми, здається, тепер його частина.
Меланія зробила кілька кроків уперед, відчуваючи, як її рухи змінюють ритм світла. Простір відповідав на її присутність, ніби визнавав її силу.
— Ми повинні зрозуміти, як допомогти йому знайти рівновагу, — сказала вона. — Але як, коли навіть вузол не може вирішити, яким він хоче бути?
Ендар зупинився поруч із нею, його очі вдивлялися у великий символ, що з’явився в центрі. Цей символ був нерухомим, але відчутно важким, наче він зосереджував у собі всю суть вузла.
— Це рівновага, — сказав він, торкаючись символу. — Але вона нестійка. Як тільки ми зробимо щось, щоб стабілізувати її, ми порушимо інші частини системи.
Меланія кивнула, відчуваючи це ще до його слів. Вона пригадала всі рішення, які вони приймали раніше, і всі наслідки, що супроводжували їх.
— Тоді ми маємо стати частиною вузла, щоб зрозуміти, як він мислить, — вона зупинилася, дивлячись на Ендара. — Нам потрібно відмовитися від власних думок і відчути систему як вона є.
Ендар вагаючись подивився на неї.
— Це небезпечно. Ми можемо втратити себе.
— Але якщо ми цього не зробимо, вузол залишиться у хаосі, — відповіла Меланія. — Це наш обов’язок.
Ендар замислився, але потім кивнув.
— Добре. Але якщо щось піде не так, ми повинні витягти одне одного.
Меланія та Ендар одночасно поклали руки на символ. Простір навколо спалахнув яскравим світлом, і вони відчули, як їхні думки зливаються з потоками вузла.
Меланія побачила нескінченний потік енергії, що перетинався у вузлах і розгалуженнях. Вона відчувала, як кожна частина системи прагнула стабільності, але водночас боялася змін. Вузол боровся сам із собою, його частини не могли дійти згоди.
— Він боїться, — прошепотіла вона, звертаючись до Ендара, який був поруч, хоча його обличчя тепер ніби розмивалося в енергетичних хвилях. — Він не знає, чим стати.
— Як і ми, — відповів Ендар. — Ми теж не знаємо, що створюємо.
Їхні думки почали переплітатися з вузлом глибше, і вони побачили моменти його пам’яті: творців, які заклали основи, жертви, які стали його енергією, і тих, хто прагнув використати його для власних цілей.
— Він вчиться, — сказала Меланія. — Але його вчителі були надто різними.
— Тому він і запросив нас, — додав Ендар. — Він хоче навчитися чогось нового.
Коли вони повернулися до реального простору, їхні тіла світилися слабким сяйвом, як відлуння того, що вони побачили.
— Ми тепер більше, ніж просто спостерігачі, — сказала Меланія.
Ендар кивнув.
— Ми стали його частиною. І тепер ми маємо відповідати за його майбутнє.
Символ у центрі вузла знову змінився, але тепер він став складнішим. У ньому поєднувалися елементи рівноваги та змін.
— Це перший крок, — промовила Меланія. — Але попереду нас чекають випробування.
Ендар подивився на неї, його очі були сповнені рішучості.
— Тоді ми повинні навчити вузол не боятися хаосу. Бо тільки через хаос може народитися новий порядок.