Простір, який повернувся до спокою, знову почав змінюватися. Світло сфер стало яскравішим, але водночас тривожним, ніби попереджало про нову загрозу. Символ у центрі вузла пульсував, випромінюючи хвилі енергії, що збурювали простір довкола.
— Що це тепер? — запитала Меланія, відчуваючи, як земля під її ногами почала тремтіти.
Ендар нахилився вперед, вдивляючись у символ. Його очі засвітилися золотим сяйвом, і він повільно відповів:
— Вузол усвідомив зміни. Він перебудовується, але щось… щось заважає йому.
Раптом одна з найбільших сфер тріснула, випустивши потік червоного світла. З тієї тріщини вирвалися тіні, що оберталися навколо, утворюючи воронку. Простір наповнився низьким гулом, схожим на шепіт тисяч голосів.
— Це залишки старого порядку, — сказала Меланія. Її голос був спокійним, але в очах сяяв вогонь рішучості. — Вони не хочуть зникати.
Ендар лише кивнув, розуміючи, що попереду їх чекає битва не лише за вузол, а й за саме існування нової Вічності.
Воронка темряви почала розширюватися. З неї почали виринати створіння — тіньові постаті, що нагадували фрагменти загублених душ. Їхні очі горіли яскраво-червоним світлом, а рухи були швидкими і непередбачуваними.
— Вони хочуть поглинути вузол, — сказав Ендар, підіймаючи руки. Його золоті відблиски почали знову з’являтися, і він створив захисний бар’єр навколо себе та Меланії.
— Ми не можемо дозволити їм це зробити, — відповіла Меланія, виймаючи символічний клинок, який вона отримала від вузла під час їхнього попереднього випробування.
Створіння кинулися вперед, їхні крики змішувалися із гулом вузла. Ендар утримував бар’єр, але хвиля за хвилею тіні пробивали його захист.
— Я не зможу стримувати їх довго! — крикнув він.
— Тоді не стримуй, — відповіла Меланія, вистрибуючи з-за бар’єра. Її клинок світився білим світлом, і з кожним її ударом тіні розсипалися в пил.
Проте тіні знову і знову з’являлися з воронки. Їхні кількість здавалася нескінченною.
— Вони — частина вузла, — раптом зрозумів Ендар. — Вони — залишки старих зв’язків, які вузол не може відпустити.
Меланія зупинилася, відмахуючи чергову хвилю створінь. Її очі звузилися, коли вона зрозуміла його слова.
— Якщо ми знищимо їх усіх, вузол може втратити частину своєї стабільності, — сказала вона. — Ми повинні знайти спосіб інтегрувати їх, а не руйнувати.
Ендар опустив бар’єр і крокнув до символу, що сяяв у центрі вузла. Він простягнув руку, торкнувшись його. Потік енергії пройшов через його тіло, змусивши його скрикнути від болю.
— Що ти робиш?! — закричала Меланія.
— Я намагаюся… встановити зв’язок, — відповів він крізь зуби. — Якщо вузол прийме їх як частину себе, вони перестануть чинити спротив.
Світло довкола символу почало змінюватися. Воно переливалося різними кольорами, немов шукаючи рівновагу. Тіні зупинилися, ніби відчуваючи щось нове.
Меланія підняла клинок, готова захищати Ендара, поки він працював із вузлом. Проте замість чергової атаки тіні почали обертатися навколо символу, створюючи з нього сферу, що сяяла червоно-золотим світлом.
Ендар повільно опустив руку, його обличчя було блідим, а рухи важкими.
— Вони прийняли нову форму, — сказав він. — Вузол більше не протистоїть їм.
Сфера, що утворилася, почала підніматися вгору, стаючи новим центром вузла. Її світло стабілізувалося, випромінюючи тепло та гармонію.
Меланія опустила клинок і підійшла до Ендара.
— Це було ризиковано, — сказала вона.
— Але необхідно, — відповів він, глибоко вдихаючи.
Простір навколо них почав знову змінюватися, повертаючи вузол до спокою. Проте на його поверхні залишився слід — символ, що поєднував світло і тінь.
— Ми зробили ще один крок, — сказала Меланія.
— Але це ще не кінець, — відповів Ендар, дивлячись у далечінь вузла. — Головна боротьба ще попереду.