Світло нового вузла поступово стабілізувалося, але напруга в повітрі ще не зникла. Простір навколо залишався незвично тихим, ніби затамував подих у передчутті наступних подій. Меланія стояла поруч із Ендаром, обережно поклавши руку на його плече.
— Ти впевнений, що з ними все гаразд? — запитала вона, киваючи на сферу, яка тепер висіла в центрі вузла, об’єднуючи світло й тінь.
— Це перехідний стан, — відповів він, намагаючись приховати втому в голосі. — Вони більше не вороги. Але їм потрібен час, щоб адаптуватися до нового порядку.
— Час — те, чого в нас немає, — похмуро сказала Меланія. Її погляд затримався на символі, що тепер сяяв червоно-золотим світлом. Він здавався стабільним, але підсвідоме відчуття загрози не покидало її.
— Згоден, — тихо сказав Ендар. — Щось насувається. Цей вузол — лише частина пазла.
Він обернувся до Меланії, і його золотаві очі на мить засвітилися яскравіше.
— Я бачу сліди інших вузлів, — сказав він. — Вони теж змінюються. І деякі з них можуть стати небезпечними.
Меланія кивнула. Вона знала, що старий порядок залишив за собою багато пасток. Їхня боротьба з тінями лише підтвердила це.
— Ми повинні дізнатися, що відбувається в інших частинах Вічності, — сказала вона. — Якщо цей вузол пробудився, інші теж можуть реагувати. І не всі зміни будуть такими… керованими.
Вона зробила паузу, вдивляючись у далечінь. Простір вузла був величним і водночас лякаючим — нескінченні візерунки світла та темряви, що рухалися в невидимому ритмі.
— Ми можемо втратити контроль над тим, що створили, — нарешті додала вона.
— Ми ніколи не мали повного контролю, — тихо відповів Ендар, відводячи погляд. — Але це не означає, що ми не можемо спрямувати ці сили.
Їхні роздуми перервав раптовий поштовх простору. Вузол здригнувся, і символ у його центрі раптом засвітився ще яскравіше. Світло розійшлося хвилею, зачепивши кожну частинку простору. Меланія і Ендар ледве встояли на ногах, коли хвиля пройшла крізь них.
— Що це було? — запитала Меланія, відчуваючи, як її серце пришвидшилося.
— Відгук іншого вузла, — сказав Ендар, його голос став напруженим. — Хтось або щось втручається у баланс.
Перед ними відкрився портал, що випромінював холодне, синювате світло. Звідти долинали звуки, схожі на далекі крики й шепіт. Меланія обережно зробила крок уперед, але Ендар зупинив її.
— Це може бути пастка, — попередив він.
— А може, і наш єдиний шанс дізнатися, що відбувається, — відповіла вона. — Ми не можемо чекати, поки все зруйнується.
Вона стиснула символічний клинок у руці й рішуче ступила у портал. Ендар вагався лише мить, але потім пішов за нею.
По той бік їх зустрів простір, зовсім інший від того, що вони залишили. Небо було темно-синім, затягнутим зірками, які рухалися в хаотичному ритмі. Земля під ногами здавалася крихкою, як скло, яке може розсипатися від найменшого удару.
На горизонті виднілися силуети. Вони були нерухомі, але їхні обриси постійно змінювалися, наче вони складалися зі шматків різних світів.
— Це… рештки старого вузла, — сказала Меланія, вдивляючись у дивні постаті. — Він зруйнувався, але його фрагменти все ще існують.
— І ці фрагменти можуть бути джерелом хаосу, який загрожує Вічності, — додав Ендар. — Ми повинні дізнатися, що залишилося від цього вузла, і хто керує цими силами.
Їхня розмова перервалася, коли одна з постатей раптом рушила до них. Її рухи були плавними, але одночасно непередбачуваними. Коли вона наблизилася, стало видно, що це була жінка. Її обличчя постійно змінювалося, ніби вбирало в себе риси тисяч різних особистостей.
— Ви прийшли не вчасно, — сказала вона голосом, який звучав одночасно знайомо і чужо. — Але, можливо, саме тому ви можете змінити хід подій.
— Хто ти? — запитала Меланія, тримаючи клинок напоготові.
Жінка зупинилася, і на мить її обличчя застигло. Воно нагадувало відображення Меланії, але старше, мудріше.
— Я — те, що залишилося від цього вузла, — відповіла вона. — І я тут, щоб попередити вас: не все, що здається врятованим, залишається таким. Іноді навіть найкращі наміри ведуть до розпаду.
Вона підняла руку, і зірки на небі почали вибудовуватися в нові візерунки. Меланія і Ендар відчули, як простір навколо знову починає змінюватися.
— Ви повинні знайти інші вузли, — сказала жінка. — Але пам’ятайте: кожен вибір, який ви робите, впливає не тільки на вас, а й на саму Вічність.
З цими словами вона зникла, а земля під ногами знову здригнулася.
— Нам треба поспішати, — сказала Меланія, дивлячись на Ендара. — Якщо ми не знайдемо ці вузли, усе, що ми створили, може зникнути.
Ендар лише кивнув, і вони вирушили далі, вглиб світу, який тепер здавався ще більш небезпечним і загадковим.