Перед ними височіли двоє дверей.
Одна — виткана зі світла, її поверхня переливалася, немов тиха вода під сонячним сяйвом. Друга — зіткана з тіні, її темрява поглинала світло, створюючи відчуття безмежної порожнечі.
Фламен наблизився першим, простягнувши руку до світлих дверей.
— Чому я відчуваю, ніби за ними щось знайоме? — прошепотів він.
— А за цими, — додав Порожній, вдивляючись у темні двері, — щось, чого я боюся, але водночас прагну.
Емірен мовчав.
Від цих дверей йшло не просто відчуття вибору — вони наче випробовували кожного з них, тягнули у свій бік. І він знав: рішення, яке вони приймуть, змінить усе.
Голос із-за меж
— Це не просто двері, — промовив Наріжний, сутність, що з’явилася з Серця Часу. Його голос лунав усюди і водночас ніде. — Це межа, якої ніхто не перетинав.
— І що буде, якщо ми зробимо вибір? — запитав Емірен.
— Один шлях веде до істини, але ті, хто її пізнає, вже не можуть повернутися. Інший дозволяє вам залишитися тими, ким ви є.
— І що ж таке ця істина? — Фламен звузив очі.
— Істина не має форми, — відповів Наріжний. — Вона розчиняє ілюзії, змушує бачити те, що приховане. Але раз побачене не можна забути.
Емірен перевів погляд на товаришів.
— Я не змушуватиму вас. Але я йду.
Він простягнув руку і торкнувся темних дверей.
Крок у невідоме
Як тільки його пальці торкнулися холодної поверхні, темрява злилася з його тілом. Простір розсипався, як розбите скло, і він упав…
Але не вниз.
Він падав у глибину буття.
Усе довкола нього зникло — більше не було простору, не було звуку, не було навіть власного тіла. Лише чиста, необмежена думка.
— Ти обрав шлях творця, — пролунав голос.
Емірен відчув, як щось вплітається в його свідомість — не слова, а знання, що розгорнулося, мов сувій.
Перед ним постало бачення.
Світ до Часу
Він побачив реальність, якою вона була до того, як з’явився Час.
Світ, у якому не було ні початку, ні кінця, ні поділу на минуле й майбутнє. Усе існувало одразу, сплетене у нескінченний вузол.
— Колись не було саду, не було гілок. Лише коріння, що спліталося, творячи безкінечність.
Емірен бачив, як істоти, схожі на Творців, але вищі, могутніші, торкнулися цього коріння.
І тоді з’явилося рішення: поділити все на потоки, створити хронологію, надати подіям напрямок.
— Час не був законом. Він був вибором.
Емірен здригнувся.
Його навчали, що Час існує завжди. Що він нерозривний, що його потоки незмінні.
Але тепер він бачив інше.
Хтось створив Час.
І це означало, що його можна змінити.
Повернення до реальності
Він відчув, як щось смикнуло його назад.
Темрява розсіялася, і він знову стояв перед дверима.
Фламен і Порожній стояли поруч, а Наріжний спостерігав за ним з холодним інтересом.
— Ти пізнав істину? — запитав він.
Емірен перевів подих.
— Час можна змінювати. Не просто формувати гілки. Його можна зламати і створити заново.
Фламен широко розплющив очі.
— Але якщо ми це зробимо… що тоді буде?
Емірен дивився вперед, туди, де Серце Часу все ще пульсувало, сплітаючи потоки.
— Ми станемо тими, хто вирішує, що буде далі.
І в цей момент, десь у глибинах реальності, щось змінилося.