Ворота перед ними повільно розкрилися, відкриваючи шлях далі. За ними не було знайомих пейзажів, ні неба, ні землі. Лише нескінченний простір, у якому мерехтіли лінії часу — сріблясті нитки, що звивалися і перепліталися у химерних візерунках. Вони текли в різних напрямках, немов річки, але не мали початку чи кінця.
У центрі цього простору пульсувало Серце Часу — колосальна сфера, що складалася з чистої хронологічної енергії. Вона то стискалася, то розширювалася, ніби дихала, а її світло безперервно змінювало відтінки: від кришталево-блакитного до глибокого золота.
Емірен відчув, як це місце відгукується в ньому. Його зв’язок із Часом раптом став ще глибшим, ніби сама реальність тут не просто підкорялася законам, а чекала, що він вирішить, якими вони мають бути.
— Ми не просто увійшли всередину Часу, — прошепотів він. — Ми стоїмо на межі його творення.
Голос Творця
Як тільки вони зробили перший крок, світ навколо почав змінюватися. Простір заговорив.
— Ви прийшли туди, де не ступала нога смертного.
Голос пролунав водночас звідусіль і зсередини їхніх думок. Він був ніби позбавлений особистості, але сповнений владної сили.
— Ви шукаєте відповідь?
— Так, — відповів Емірен.
— І що ви хочете знати?
— Хто створив Час?
На мить настала тиша.
А потім простір навколо них вибухнув спогадами, що не належали їм.
Ті, хто прийшли раніше
Перед ними розгорнулися бачення.
Вони побачили, як нескінченний хаос колись існував без меж. Сутності, що не мали імен, плавали в ньому, їхні думки змішувалися, творячи та руйнуючи одночасно.
А потім з’явилися троє.
Вони не мали тіл, але їхня присутність була відчутна, немов скелі серед шторму. Їх називали Первородними, і саме вони вирішили, що хаос повинен стати порядком.
— Ми не знаємо їхніх справжніх імен, — голос у просторі більше не звучав владно. Тепер у ньому була повага, навіть страх. — Але вони створили Серце Часу і вплели в нього свою сутність. Вони були першими, хто вирішив, що події повинні слідувати одна за одною.
Фламен уважно вдивлявся у бачення.
— Вони ще існують?
— Ні. Щоб створити Час, вони стали ним. Їх більше немає, але їхня воля живе в кожному моменті, що відбувається.
Емірен стиснув кулаки.
— А якщо Час зламати?
Голос мовчав.
— Що буде, якщо змінити його основу?
Бачення різко згасло. Простір здригнувся.
— Тоді ти станеш тим, хто вирішує закони реальності.
Ризик порожнечі
Порожній зробив крок уперед.
— Якщо ми зруйнуємо Час… що залишиться?
— Те, що було раніше. Нескінченний хаос.
— Але ж це не смерть? — не відступав Порожній. — Це можливість створити новий порядок?
— Так. Але чи зможете ви керувати ним? Чи впораєтесь із тим, що немає меж, немає передбачуваності?
Фламен глянув на Емірена.
— Це не просто знання. Це випробування. Якщо ми підемо далі, то вже не зможемо залишитися тими, ким були.
Емірен підняв погляд на Серце Часу.
Він відчував, що рішення, яке вони приймуть зараз, змінить усе.
— Ми маємо вирішити, що робити далі.
І перед ними з’явився ще один вибір.