Тиша.
Вона була глибшою за безодню і напруженішою за очікування бурі.
Сувій перед Еміреном більше не змінювався. Символи завмерли, ніби саме Час зупинив дихання, чекаючи на його рішення. Фламен і Порожній стояли поруч, кожен із них відчував, як реальність розтягується навколо них, балансуючи на краю змін.
Троє стражів більше не говорили. Вони лише спостерігали.
І тоді Емірен простягнув руку.
Сувій розгорнувся перед ним, розкриваючи таємниці, які не мав би бачити жоден смертний.
Писарі Вічності
Перед його очима відкрився простір, наповнений сяючими нитками. Вони тягнулися нескінченними спіралями, спліталися, розходилися і знову з’єднувалися в точках, які визначали повороти історії.
Це були потоки часу — кожен варіант, кожен можливий вибір, кожне життя, що могло бути, але так і не настало.
На їхньому перетині сиділи постаті, закутані в темні шати. Вони схилялися над сувоями, пером вписуючи в тканину буття нові події, виправляючи старі, іноді навіть стираючи цілі відрізки часу.
Це були Писарі Вічності.
— Вони змінюють Час? — здивувався Фламен.
— Вони не змінюють, — сказав тіньовий страж. — Вони коригують.
Одна з постатей підняла голову. Під каптуром не було обличчя — лише сяюча пустота, у якій віддзеркалювалися тисячі подій.
— Ви не повинні були побачити нас, — пролунав голос. — Але раз уже ви тут — то чи знаєте ви, навіщо прийшли?
Емірен стиснув сувій у руках.
— Я хочу змінити те, що вважається неможливим.
— І ти готовий заплатити ціну?
— Я прийшов, розуміючи наслідки.
— Це не відповідь, — сказав інший Писар. — Це виправдання.
І раптом нитки часу навколо них здригнулися.
Переписування долі
Світ навколо змінився.
Емірен, Фламен і Порожній опинилися на величезному мосту, що тягнувся крізь нескінченність. Під ним текли річки світла — самі потоки часу, що рухалися між минулим і майбутнім.
І тут він побачив її.
Жінку, що стояла біля самого краю мосту. Її темне волосся розвівав вітер, а в руках вона тримала сувій, схожий на той, що був у нього.
Вона вже зробила вибір.
— Хто це? — запитав Порожній.
Один із Писарів з’явився поруч.
— Вона — та, хто переписала Час до тебе.
— Що з нею сталося?
Писар мовчки вказав на її руки.
Сувій у них розпадався. Символи зникали, немов їх поглинала сама порожнеча.
Жінка повільно повернула голову. В її очах не було нічого — ні страху, ні жалю, ні навіть розуміння.
— Вона втратила себе, — прошепотів Фламен.
— Той, хто переписує долю, стирає частину власного існування, — пояснив Писар. — Це не кара. Це закон.
— І я теж зникну, якщо зроблю це? — запитав Емірен.
— Так. Питання лише в тому, скільки ти готовий віддати.
Шлях без вороття
Він відчував, що відповідь вже знає.
Фламен і Порожній дивилися на нього.
— Ти не повинен цього робити, — сказав Фламен.
— Але якщо ти вирішив, то ми підемо за тобою, — додав Порожній.
Емірен відчував, як сувій у його руках пульсує, відгукуючись на його думки.
Він не боявся зникнути. Але він боявся одного — що, навіть змінивши все, він не змінить нічого.
— Що, якщо я не просто зміню потік часу, а створю новий?
Писарі завмерли.
— Ще ніхто не робив цього, — сказав один із них.
— Бо для цього потрібно стерти самі правила, за якими існує Час, — додав інший.
— Я знаю, — відповів Емірен.
Він розгорнув сувій.
І зробив свій вибір.