Світ більше не був таким, як раніше.
Коли останні потоки світла і тіні злилися в єдине ціле, нова реальність остаточно сформувалася. Те, що було розділене, тепер існувало разом. Проте рівновага не означала спокою.
Емірен відчув це одразу.
Щось змінилося в самій структурі часу. Його нитки більше не текли безперервно, а пульсували, переплітаючись між собою, ніби створюючи нескінченний візерунок. Це був не той хронологічний порядок, який він знав раніше.
— Що тепер? — запитав Фламен, озираючись. — Ми змінили світ, але не знаємо, що саме ми створили.
Порожній мовчав.
Його постать стояла трохи осторонь, і вперше Емірен помітив у його силуеті щось дивне. Немов сам простір навколо нього почав коливатися, мов відбиття у воді.
— Ти теж це відчуваєш? — запитав Емірен.
Порожній повільно підняв голову. Його очі, зазвичай темні й бездонні, світилися блідим сяйвом.
— Я не мав залишитися тут, — сказав він. — Цей світ… він не приймає мене.
Розрив у реальності
Щойно ці слова були вимовлені, сталося щось жахливе.
Повітря навколо Порожнього здригнулося, і раптово з його тіла вирвався темний потік енергії. Це була не просто сила — це була сама суть його існування, вирвана з нього і змішана з новим світом.
Фламен відскочив, інстинктивно піднявши руку, але не наважився застосувати вогонь.
— Що відбувається?!
Емірен кинувся вперед, намагаючись утримати Порожнього, але його руки пройшли крізь нього, наче крізь тінь.
— Ти розумієш, що сталося? — запитав Порожній, голосом, який почав зливатися з шепотінням часу.
Емірен мовчав.
Його свідомість миттєво перебирала всі можливі пояснення. Порожній завжди був тим, хто не належав ні до минулого, ні до майбутнього. Його існування було прив’язане до старого порядку, до світу, що більше не існував.
А тепер він став чужим у новій реальності.
Вибір, якого не мало бути
— Ти не можеш залишитися тут, — сказав Фламен, і в його голосі не було злорадства, лише холодна констатація факту.
— Я знаю, — відповів Порожній. — Але питання в іншому — що буде зі мною?
Емірен глибоко вдихнув.
Варіантів було небагато. Порожнього могло просто стерти, як помилку в тканині нового світу. Або ж він міг знову стати частиною хаосу за межами часу.
Але був і третій шлях.
— Я можу знайти для тебе місце, — промовив Емірен. — Якщо ти погодишся змінитися.
Порожній подивився на нього.
— Змінитися? Ти маєш на увазі… відмовитися від себе?
— Ні. Але тобі доведеться прийняти нову суть. Якщо цей світ відторгає тебе, значить, ти маєш стати тим, кого він прийме.
Фламен скептично поглянув на нього.
— І як ти це зробиш?
— Я створю нове місце для нього, новий вузол у часі, де він не буде чужинцем.
Переродження Порожнього
Емірен знав, що ризикує. Вперше він не просто змінював історію, а створював щось абсолютно нове, не порушуючи при цьому рівноваги.
Він закрив очі, концентруючись.
Час знову почав текти навколо нього, мерехтливі нитки обвивали його руки, переплітаючись, реагуючи на його волю. Він шукав порожнє місце, де нова суть Порожнього змогла б укорінитися.
І він знайшов його.
Світло спалахнуло.
Порожній закричав — не від болю, а від усвідомлення. Його тіло почало змінюватися, розпадатися і відновлюватися, формуючи нову сутність.
Фламен дивився, не розуміючи до кінця, що відбувається.
Емірен відкрив очі.
Перед ним стояв той, хто колись був Порожнім, але вже не був ним.
— Хто ти тепер? — запитав він.
Новий погляд зустрів його — тепер сповнений не лише темряви, а й світла.
— Я той, хто був забутий. Але більше — ні.
Світло і тіні сплелися навколо нього, і нова реальність прийняла його.
Але що це означало для майбутнього?
Емірен ще не знав відповіді.