Тіні ворушилися, змінюючи форму.
Спершу вони здавалися безформними, лише темними хвилями, що тремтіли на краю нового світу. Але з кожною миттю їхні контури ставали чіткішими.
Емірен стояв нерухомо, відчуваючи, як саме полотно реальності змінюється. Вони створили цей світ, але вони не були єдиними, хто прокинувся у ньому.
Фламен стиснув кулаки, і вогонь, що був частиною його сутності, почав мерехтіти у такт з тим, що відбувалося навколо.
— Вони… живі? — запитав він.
— Так, — тихо відповів Емірен.
Порожній зник, але щось залишилося після нього. Чи це були уламки його вибору, чи щось, що чекало на можливість існувати?
Тіні нарешті набули форми.
Перший, що вийшов із темряви, мав високу постать, окутану чорним серпанком. Його обличчя було розмите, немов його не існувало. Але коли він говорив, голос лунав глибоко і повільно, як відлуння далекого грому.
— Ви пробудили новий потік, але чи знаєте, чим він стане?
Другий був менший на зріст, але його очі сяяли, як два срібних леза. Коли він ступав, під його ногами залишався слід із світла, що швидко згасав.
— Ви створюєте, але не керуєте тим, що народжується.
Третій і четвертий не говорили, але їхня присутність відчувалася гостро. Один з них здавався складеним із розбитого скла — його тіло було прозорим, і крізь нього можна було побачити інші світи, що виблискували уламками можливостей. Інший, навпаки, був схожий на тінь, що жила власним життям, змінюючи форму щоразу, як на нього падало світло.
— Хто ви? — запитав Фламен, його голос був напруженим, наче він готувався до бою.
— Ми ті, хто народилися у вашій темряві, — відповів перший.
— Ми ті, кого ви не змогли передбачити, — додав другий.
— Але тепер ми є, і нас не можна відмінити, — завершив третій.
Світ, що не підкоряється
Емірен відчував, як усе змінюється. Його перший намір був простим: створити основу, побудувати світ, який можна буде направити. Але те, що з’явилося, не підкорялося його волі.
Він торкнувся матерії поруч — чорний камінь, що він створив, мав бути твердим, але тепер він був живим, теплим, ніби пульсував у такт із цим новим світом.
Фламен підняв руку, і вогонь, що завжди слухався його, неохоче загорівся. Він більше не був абсолютним володарем своєї стихії.
— Ми… не контролюємо це? — запитав він, дивлячись на Емірена.
— Ми створили можливість, але не визначили її межі, — пробурмотів Емірен.
Четверта постать, та, що складалася із тіні, нарешті заговорила. Її голос був шепотом, що лунав у кожному напрямку водночас.
— Ви навчили світ бути живим. Тепер він відповідає вам тим самим.
Новий порядок
Тіні більше не були просто свідками. Вони почали рухатися, створюючи власні форми.
Перший простягнув руку, і з темряви народився місто — високе, викарбуване із чорного каменю, з вежами, що сягали неба. Його будівлі росли, ніби дерева, змінюючись на очах.
Другий ступив вперед, і простір перед ним змінився. Час почав плисти швидше, а потім раптово зупинився. Він посміхнувся.
— Світ більше не залежить лише від вас.
Фламен зробив крок уперед, полум’я запалало у його очах.
— Якщо ви хочете цей світ, вам доведеться довести, що ви гідні його.
Другий з тіней нахилив голову.
— Це не війна, Той, хто горить. Це рівність.
Емірен відчув, як його власні думки стикаються одна з одною. Він створив світ, але чи він був його володарем?
— Що ви хочете? — запитав він.
Перший відповів одразу.
— Ми хочемо жити.
Другий додав:
— І ми хочемо вибирати.
Третій подивився на Емірена, його скляне тіло відображало нескінченні можливості.
— Чи дасте ви нам це? Чи будете змагатися за владу?
Емірен вдихнув.
Це був його справжній вибір.
Чи він боротиметься за контроль, чи дозволить тому, що він створив, існувати за власними правилами?
Тіні чекали.