Тіні чекали.
Вони не рухалися, не нападали, не відступали. Вони просто стояли, немов знали, що вибір тепер не за ними.
Емірен відчував, як його власна сутність роздвоюється. Одна частина воліла боротися, встановити межі, знову взяти контроль. Інша… інша розуміла, що це вже не його світ. Принаймні, не тільки його.
— Ви хочете жити, — повторив він слова тіней.
— Так, — відповів той, що складався з чорного серпанку.
— І хочете вибирати.
— Саме так.
Фламен нахмурився. Він ще не вірив їм, не приймав їхньої присутності як неминучої.
— А що, як ми не дозволимо? — запитав він, полум’я у його долонях спалахнуло сильніше.
Другий з тіней, той, що залишав за собою сліди світла, усміхнувся.
— Тоді це стане вашою останньою спробою контролю.
Вони не нападали. Вони навіть не погрожували. Але їхня впевненість була страшнішою за будь-яку зброю.
Емірен знову озирнувся. Цей світ був новим. Його матерія ще не застигла, його можливості ще не визначені. Тут було місце і для них, і для інших, якщо він дозволить.
— Живіть, — сказав він.
Фламен здригнувся, але не заперечив.
Тіні не кивнули, не подякували, не змінилися. Вони просто прийняли реальність такою, якою вона стала.
А потім світ знову здригнувся.
Нове світло
Спочатку здавалося, що це був лише відголосок їхнього вибору. Але згодом стало зрозуміло — це щось більше.
З темряви прорізалися перші промінці світла. Вони з’явилися несподівано, розрізаючи морок тонкими лініями, немов тріщини у просторі.
Ті, хто народилися у тіні, зупинилися. Вони дивилися на світло так, ніби вперше бачили щось подібне.
— Що це? — запитав перший.
— Щось нове, — відповів другий.
Фламен зробив крок уперед. Він підняв руку, і вогонь у його долонях раптово став іншим. Він більше не був просто вогнем. Тепер він сяяв.
— Це не я, — прошепотів він.
Світло продовжувало рости, формуючи щось нове. Воно не знищувало темряву, не відштовхувало її. Воно перепліталося з нею, створюючи баланс, якого тут раніше не було.
Емірен відчув, як його серце завмирає.
— Світ навчається, — сказав він.
— Як і ми, — додав другий з тіней.
Третій, той, що складався з уламків скла, зробив крок вперед. Він простягнув руку до світла, і його тіло віддзеркалило його, перетворивши його на частину себе.
— Ми змінюємося, — сказав він.
— Як і завжди, — відповів Емірен.
Перехрестя майбутнього
Світ навколо них більше не був тим хаосом, що виник після розлому. Він почав набувати форми. Але тепер ця форма не була нав’язана. Вона визначалася усіма, хто існував у цьому просторі.
Фламен повільно опустив руки.
— Це ще не кінець, — пробурмотів він.
— Ні, — погодився Емірен. — Це лише початок.
Тіні більше не здавалися ворогами. Вони були тими, хто вижив. Тими, хто створював новий світ разом із ними.
Світло продовжувало розростатися.
І попереду вже не було темряви. Тільки нескінченні можливості.