Світ більше не був таким, як раніше. Вічний Сад змінився, і його дихання відчувалося інакше—глибше, важче, наповнене тишею, що не віщувала спокою. Емірен відчував це всім своїм єством. Вибір, який вони зробили, заклав основу нової Вічності, але ця основа ще не встоялася. Вона хилилася, наче тендітний паросток у бурю, очікуючи, що її або зміцнять, або вирвуть із корінням.
Фламенн стояв поруч, спостерігаючи за Срібним Деревом. Його гілки ще зберігали сліди темних прожилок, які з’явилися під час Перетворення. Проте тепер вони не розросталися, а застигли в нерішучості, ніби сам сад чекав, що буде далі.
— Ти відчуваєш це? — запитав він, не відриваючи погляду від дерева.
— Так, — тихо відповів Емірен. — Ми закріпили вузол, але потік часу все ще нестабільний.
Водяний провів рукою по поверхні невеликого озера біля підніжжя дерева. Його відображення мерехтіло, змінюючись щосекунди. То він бачив себе юним, то старим, то зовсім іншим—тим, ким він міг би стати, якби обрав інший шлях.
— Це нагадує уламки розбитого дзеркала, — промовив він, стискаючи пальці. — Часові віддзеркалення змішалися.
Порожній мовчки розглядав простір довкола. Його очі блищали химерним світлом, ніби він бачив більше, ніж інші.
— Щось наближається, — сказав він. — Щось, що не має бути тут.
Відлуння Старої Вічності
Повітря затремтіло. Тіні, що до цього були лише розмитими відображеннями можливостей, раптово набули чіткості. З пустоти виступили постаті—вони виглядали, як самі Творці, але їхні риси були зміненими, очі—порожніми.
— Це не просто відображення, — прошепотів Фламенн, стискаючи руки в кулаки.
— Це ті, кого ми втратили, — відповів Емірен.
Фантоми почали рухатися. Їхні губи ворушилися, але з них не лунало жодного звуку. Проте кожен із Творців чув їхні голоси у власній свідомості.
— Ви обрали новий шлях… але чи справді це ваш вибір? — голос лунав, наче шепіт вітру серед зламаних гілок.
— Ви розірвали стару Вічність, але її уламки ще тут. Вони чіпляються за нову реальність, не бажаючи зникнути.
Сутність знову з’явилася поруч, її погляд був зосередженим і пронизливим.
— Вони прив’язані до минулого, яке вже не існує, — сказала вона. — Але вони все ще можуть змінити майбутнє.
Емірен відчув, як у ньому зароджується сумнів. Якщо старий світ не зник повністю, це означало, що їхній вибір ще не був остаточним.
Рішення, що змінює все
— Нам потрібно їх відпустити, — сказав він, відчуваючи, як фантоми наближаються.
— Як? — запитав Водяний. — Вони не просто спогади, вони частина того, що ми створили.
Сутність простягнула руку, і перед Творцями виникли три символи, кожен із яких випромінював інше сяйво.
— Перед вами три шляхи, — промовила вона. — Один веде до абсолютного знищення минулого, другий — до його збереження як тіні, що існує поруч із новою Вічністю. Третій… дозволяє йому вплестися в новий світ, але ціною змін, яких ви ще не передбачили.
Емірен поглянув на Фламенна, Порожнього і Водяного. Вони розуміли: цей вибір стане вирішальним.
— Якщо ми знищимо їх, — заговорив Фламенн, — ми повністю втратимо все, що було раніше.
— Якщо залишимо тінню, вони можуть знову намагатися вплинути на реальність, — додав Водяний.
— А якщо дозволимо їм стати частиною нового світу… — Порожній замислився, — …ми ризикуємо втратити контроль над тим, що буде далі.
Емірен зробив крок уперед і доторкнувся до третього символу.
— Ми вже створили новий світ. Тепер ми повинні дозволити йому знайти власний шлях.
Світло символу охопило їх, і фантоми почали змінюватися. Їхні обриси розчинилися у світлі Вічного Саду, а Срібне Дерево здригнулося, скидаючи темні прожилки.
Сад нарешті почав дихати рівно.
Сутність кивнула.
— Ви прийняли цей вибір. Тепер він стане частиною Вічності.
Нова Гармонія
Коли світло згасло, Творці відчули, що щось змінилося остаточно. Озеро часу більше не мерехтіло уламками відображень, а стало прозорим і спокійним. Срібне Дерево міцно вкоренилося в ґрунт нової реальності.
Фламенн зітхнув.
— Це відчувається… правильно.
— Це відчувається неминуче, — відповів Емірен.
Вони більше не були лише тими, хто руйнує чи стереже. Вони стали тими, хто формує.
— Наступний крок? — запитав Водяний.
Емірен усміхнувся.
— Тепер ми побачимо, що принесе майбутнє.
І вони рушили вперед, у незвідану Вічність.