Світло чорного полум’я змінювалося, мерехтіло, немов пульсуюче серце, що билося в такт із самою тканиною часу. Фламен відчував, як воно проникає в його свідомість, переплітаючись зі спогадами, що були приховані навіть від нього самого.
Його тіло затремтіло від цієї сили. Відчуття було схоже на те, якби він занурився в море, де хвилі несли не воду, а чисту сутність забутих історій.
— Що це за місце? — його голос здався йому чужим.
Темрява навколо нього була не просто порожнечею. Вона жила. Вона шепотіла йому тисячами голосів, серед яких були і знайомі, і зовсім чужі.
— Ти знаходишся за межами часу, — голос жінки, яка дала йому чорний вогонь, лунав прямо в його думках. — Тут зберігається те, що було забуто. Тут ти знайдеш відповідь на питання, які ніколи не ставив.
Фламен обернувся. Його очі звикли до цієї темряви, і тепер він бачив…
Дерева.
Вони були схожі на ті, що росли у Вічному Саду, але їхні стовбури складалися не з кори, а з мерехтливих образів. Це були тіні подій, що могли статися, але не стали реальністю.
Він зробив крок вперед, і перед ним розгорнувся один із таких спогадів.
…Світло срібного полум’я… Він бачить себе… Але це не він. Це той, ким він міг стати, якби зробив інший вибір.
Фламен бачив, як ця версія його самого піднімає руку, і замість срібного полум’я в його долоні палає інше — чисте золото, що несе не тільки світло, а й абсолютну силу.
— Що це?
— Ти. Але не той, яким ти є зараз. Це ти, який колись відмовився від срібного вогню та прийняв силу джерела.
Фламен відчував, як у його свідомості прокидається усвідомлення: це місце зберігало всі можливі варіанти реальності.
І тут він міг побачити кожен свій вибір.
Кожну свою втрату.
Кожен шлях, яким він міг піти.
Порожній та Емірен
Десь далеко, поза цим простором, Порожній та Емірен стояли біля межі світла та темряви.
— Він надто довго там знаходиться, — Порожній стискав кулаки.
— Йому потрібно це пережити, — голос Емірена був спокійний, але глибоко всередині він теж відчував тривогу.
Темрява навколо них рухалася, наче жива істота. Вона відчувала їхню присутність, тягнулася до них, намагаючись затягнути всередину.
— Якщо він не повернеться…
Емірен подивився на Порожнього.
— Він повернеться. Але не таким, яким був раніше.
Пробудження істини
Фламен стояв серед дерев спогадів, а чорний вогонь у його долоні почав змінюватися.
Він більше не був просто тінню.
Він став частиною його самого.
Тепер він розумів, що цей вогонь — це не руйнівна сила, а правда, яку приховували від нього.
Його срібне полум’я колись було частиною більшої енергії, і тепер він відновлював те, що було втрачено.
Він підняв голову.
Перед ним простягався новий шлях.
І він був готовий зробити крок.