Світ завмер, чекаючи на їхнє рішення.
Три брами стояли перед Еміреном, Фламеном і Тими, хто народилися у темряві. Вони випромінювали різні енергії, і кожна з них обіцяла свою істину.
Срібна Брама сяяла м’яким, холодним світлом. Вона виглядала ідеальною, гладкою, мов поверхня дзеркала, і манила відчуттям спокою.
Тіньова Брама здавалася нестабільною — її обриси змінювалися, ніби вона була лише відображенням чогось більшого, що ховалося за гранню реальності.
Кам’яна Брама стояла міцною і непохитною. На її поверхні виднілися давні символи, які здавалися частиною чогось, що існувало задовго до першого потоку часу.
Емірен відчув, як всередині нього зароджується тягар вибору.
— Що ви відчуваєте? — тихо запитав він у Фламена.
Вогняний воїн провів рукою по повітрю, ніби намагався відчути енергію брам.
— Срібна — стабільність, але холодна, відчувається, ніби там немає життя.
— Тіньова — оманлива, вона змінюється разом із нашими думками.
— Кам’яна — давня, могутня, але важка. Там є щось, що не хоче, щоб ми увійшли.
Емірен поглянув на Вартових Часу.
— Ви знаєте, яка з них веде до Джерела?
Один із Вартових нахилив голову, ніби дослухаючись до шепоту невидимих голосів.
— Ми не маємо права сказати, — відповів він. — Але пам’ятайте: шлях, що веде до початку, може не бути тим, яким він здається.
Рішення було за ними.
Шлях Срібної Брами
Порожній зробив крок уперед і поклав руку на холодну поверхню Срібної Брами.
— Це світ, де час іде за чіткими правилами, — промовив він. — Тут немає хаосу, немає випадковостей. Усе впорядковане.
Брама злегка затремтіла, і у її глибині з’явилося відображення.
Вони побачили місто, збудоване з ідеальних геометричних форм. Люди в ньому рухалися з абсолютною синхронністю. Ніхто не спізнювався, ніхто не вибивався з ритму.
— Це… ідеальне місце? — запитав Фламен.
— Це світ, де немає вибору, — відповів Порожній.
Емірен вдивлявся в глибину Срібної Брами. Чим довше він дивився, тим більше він відчував, як його власні думки починають вирівнюватися, як у ньому зникає сумнів.
— Ми не можемо піти цим шляхом, — сказав він. — Тут ми забудемо, хто ми є.
Порожній кивнув і забрав руку від Брами. Її світло згасло.
Шлях Тіньової Брами
Фламен ступив до Тіньової Брами. Його вогонь затанцював у темряві, що випромінювалася з неї.
— Це шлях можливостей, — промовив він. — Тут немає визначеності, лише ймовірності.
Тіньова Брама розчинилася, і перед ними відкрилася картина світу, де все змінювалося щомиті.
Будівлі росли і розчинялися у повітрі. Люди змінювали обличчя, ставали кимось іншим, не пам’ятаючи, ким були хвилину тому.
— Це світ, де ніщо не є постійним, — сказав Фламен. — Навіть самі ми.
Емірен поглянув на своє відображення в тінях і побачив, як його риси змінюються. Його руки належали комусь іншому, його голос лунав чужим.
— Ми загубимо себе тут, — промовив він.
Фламен кивнув і відійшов від Брами. Її обриси зникли у тумані.
Шлях Кам’яної Брами
Останньою залишалася Кам’яна Брама.
Емірен підійшов до неї і доторкнувся до грубої, холодної поверхні.
— Це шлях, який ніхто не вибирав, — пролунав голос одного з Вартових.
Брама почала розкриватися, і перед ними постала картина древнього світу.
Величезний механізм, що складався з гігантських коліс і шестерень, повільно обертався. Його рух створював потоки часу, які розтікалися у всі боки.
— Це серце Вічного Саду, — сказав Порожній.
Емірен зробив крок уперед, і повітря навколо них затремтіло.
— Це і є шлях до Джерела, — промовив він.
Вони прийняли рішення.
Кам’яна Брама розчинилася, і темрява охопила їх.
Світ змінювався.