Розкол у тканині Вічності
Темрява і світло змішалися в один вир, коли Емірен і його супутники зробили крок уперед. Відчуття були схожі на розрив—ніби їхні тіла ще залишалися у Вічному Саду, але свідомість уже перетинала межу реальності.
Спочатку був лише морок. Потім з’явилося світло—не яскраве, а тьмяне, мерехтливе, як полум’я свічки у вітрі. Простір навколо них здався водночас безмежним і тісним. Гілки Срібного Дерева, що ще мить тому були видимі, розчинилися.
— Це не просто перехід, — промовив Фламенн, зупиняючись. — Це… розрив у тканині Вічності.
— Де ми? — запитав Порожній, торкаючись простору навколо себе. Його рука ледь не розчинилася в тіні, але він швидко відсмикнув її.
Емірен вдивлявся в безформний хаос, що їх оточував. Це було місце між світами, щось, що існувало лише в моменти перетину реальностей. Але головне — воно було нестабільним.
— Ми ще не перетнули межу остаточно, — сказав він. — Але вже не у своїй Вічності.
— Це погано? — Водяний виглядав схвильованим, його пальці нервово переплітали тонкі нитки води.
— Це означає, що ми можемо не знайти дороги назад, — тихо відповіла тінь, яка привела їх сюди.
Усі повернулися до неї. Тепер її обриси стали чіткішими. Вона вже не була просто примарним відлунням — це була сутність, що існувала на межі світів.
— Я покажу вам шлях, — промовив голос. — Але ви повинні бути готові зробити вибір.
Перша брама: Відбиття забутих реальностей
Попереду почало формуватися щось схоже на арку. Вона була виткана з чистого сяйва, яке пульсувало, відчуваючи їхню присутність.
— Це… брама? — запитав Фламенн, з цікавістю вдивляючись у її структуру.
— Це лише перша з багатьох, — відповіла тінь.
Емірен наблизився і простягнув руку. Як тільки його пальці торкнулися світла, перед його очима промайнули образи — міста, що ніколи не були побудовані, люди, які ніколи не народилися, війни, які могли статися, але не сталися.
— Це відбиття, — прошепотів він.
— Відбиття чого? — Водяний підійшов ближче.
— Реальностей, що так і не були створені.
Фламенн нахмурився.
— Якщо ці реальності не відбулися, чому вони тут?
Тінь змінилася, її голос став глибшим:
— Тому що кожен вибір залишає слід. Ви закрили одні можливості і створили інші. Але ті, що були відкинуті, не зникли повністю.
Порожній оглянувся назад.
— Якщо ми пройдемо цю браму, ми не тільки побачимо ці реальності, але й вплинемо на них?
— Або вони вплинуть на вас, — відповіла тінь.
Емірен розумів: цей крок змінить усе. Вони вже втрутилися у власну Вічність, а тепер мали вирішити, чи варто їм заглиблюватися ще далі.
Він зробив крок уперед.
Розлом у часі
Брама проковтнула їх, і світ змінився.
Те, що вони побачили, не піддавалося звичному розумінню. Вони стояли на площі міста, яке ніколи не існувало. Вежі з кришталю піднімалися в небо, але їхні контури розпливалися, ніби вони могли зникнути будь-якої миті.
— Це… можливо? — прошепотів Водяний, оглядаючись.
— Тільки тут, — відповіла тінь.
Емірен відчув щось дивне: простір навколо них не був стабільним. Кожен їхній рух створював нові потоки часу, змінював структуру світу.
— Це місце не має власного часу, — сказав він. — Воно змінюється відповідно до наших рішень.
Фламенн торкнувся однієї з веж. Вона затремтіла і розсипалася на безліч світлових уламків.
— Значить, ми можемо його зруйнувати, — промовив він.
— Чи відновити, — відповів Порожній.
Тінь знову заговорила:
— Це місто — не просто відбиток. Це точка зламу. Якщо ви знайдете його ядро, ви зрозумієте, що робити далі.
Емірен відчув поклик. Десь у глибинах цього примарного міста щось чекало на них.
Вони рушили вперед.