Темрява позаду нього більше не здавалася безкінечною. Вона все ще рухалася, шепотіла голосами, що хотіли його повернути, але тепер Фламен знав — це всього лише відлуння. Відлуння того, що він залишив позаду.
Перед ним розкривався світ, якого він не знав. Простір, де межі реальності ставали тонкими, де майбутнє було ще не висічене в камені, а минуле — розмитою тінню.
Вогонь у його долоні пульсував. Він змінився, став частиною його сутності. Але разом із цим він відчував і щось нове — тягар відповідальності.
— Час повертатися, — тихо промовив він, дивлячись у невідомість.
Його слова породили вібрацію у просторі. Він зробив крок уперед.
І світ розколовся.
Емірен і Порожній
— Він іде! — голос Порожнього був гострим, як лезо меча.
Емірен відчув, як простір навколо нього здригнувся. Вічний Сад тремтів. Час ніби ковзав по гладкій поверхні, шукаючи нову точку опори.
Вітер, що завжди був спокійним тут, розбурхався, наче хтось розірвав невидиму завісу.
— Готуйся, — сказав Емірен, його погляд був спрямований на темряву, що почала світитися зсередини.
Перехід
Фламен відчув, як його тіло розчиняється, проходячи крізь тонку межу між світами.
На мить він знову побачив дерева спогадів. Вони хиталися, ніби прощалися з ним.
Чорний вогонь у його руці раптом спалахнув яскравіше, і він зрозумів, що несе з собою не просто силу.
Він несе знання.
І цей дар мав змінити все.
— Ти обрав шлях, що веде до кінця і початку водночас, — голос жінки пролунав у його свідомості.
— Я знаю, — відповів він.
Світ перед ним відкрився.
І він зробив останній крок.
Повернення у Вічний Сад
Спалах світла вдарив у саме серце Вічного Саду.
Порожній відступив на крок, піднявши руки, щоб захиститися від хвилі енергії.
Емірен, навпаки, стояв нерухомо, його очі палали розумінням.
Коли світло згасло, перед ними стояв Фламен.
Але він був іншим.
Його очі горіли чорним вогнем, але не холодним, руйнівним, а глибоким, як нічне небо, що приховує всі можливі світи.
Він дивився на них, ніби бачив більше, ніж просто їхні тіла.
— Що ти бачив? — запитав Порожній.
Фламен мовчав.
Емірен зробив крок до нього.
— Ти знаєш, що далі?
Фламен підняв руку. Його пальці сяяли слабким срібним світлом, але в центрі долоні палала чорна іскра.
— Я знаю. Але відповідь вам не сподобається.
Вітер знову змінився.
Небо Вічного Саду стало важким.
Щось наближалося.
І це було лише початком.