Озеро Забутих Відлунь залишилося позаду, а перед Творцями простягався новий шлях. Він вів углиб чогось незбагненного—простору, який змінювався з кожним їхнім кроком. Спочатку це була звичайна стежка, вкрита сріблястим пилом, що світився в темряві. Потім вона почала розгалужуватися, звиватися, перетворюватися на вузькі мости над безоднею, на кам’яні сходи, що вели вгору, а подекуди навіть на ланцюги, що зависли у повітрі без жодної опори.
— Це місце… — Водяний оглянувся, відчуваючи, як його свідомість починає розсіюватися. — Воно не постійне.
— Це випробування, — відповів Емірен. — І воно змінюється разом із нами.
Попереду, серед вируючого хаосу змін, вони побачили Браму Зміни—величезний арковий портал, викований із самої суті часу. Одна половина його світилася золотим світлом, що пульсувало, наче живе серце, а інша була темною, схожою на порожнечу, що поглинала саму реальність.
— Що це? — запитав Вогняний, підійшовши ближче.
— Це… вибір, — відповів Порожній. — Вхід у нову реальність.
Перше випробування: Власний відбиток
Коли вони наблизилися до брами, простір затремтів, і перед кожним із них з’явилося відображення—не у дзеркалі, а прямо у повітрі.
Вогняний побачив себе—але не таким, як зараз. Перед ним стояв чоловік, у якого полум’я не вирувало, а тліло. Його очі не палали пристрастю, а були сповнені втоми.
— Це я? — прошепотів він.
— Це ти, який обрав інший шлях, — відгукнулося відображення. — Ти, який відмовився від боротьби.
— Ні. Це не я.
— А якщо колись стане тобою?
Вогняний не відповів. Він просто зробив крок уперед, крізь відображення, і воно розчинилося у вогняному спалаху.
Водяний побачив себе роздробленим—його тіло складалося з сотень крапель, кожна з яких була іншим варіантом нього самого.
— Я не можу бути всім одразу, — прошепотів він.
— Але ти боїшся обрати одну форму, — відгукнулося відображення.
Водяний вдихнув, зосередив свою суть—і його образ зібрався воєдино.
Емірен побачив перед собою власну тінь, яка відділилася від нього і заговорила:
— Ти думаєш, що керуєш часом? Ти думаєш, що твориш його?
— Я це знаю.
— Але якщо ти помиляєшся? Якщо ти—лише наслідок, а не причина?
Емірен мовчав, дивлячись на свою тінь. Потім простягнув руку—і вона повернулася назад, злившись із ним.
Брама спалахнула, дозволяючи їм пройти далі.
Друге випробування: Розділення шляху
Як тільки вони зробили наступний крок, простір навколо них розколовся. Брама залишилася позаду, але тепер вони стояли на перехресті, де існувало лише два шляхи.
Праворуч—світло, гармонія, передбачуваність. Там усе було стало і зрозуміло.
Ліворуч—хаос, зміна, ризик. Там усе перебувало у стані вічного руху.
— Ми не можемо йти різними дорогами, — сказав Порожній.
— Але ми маємо обрати одну, — додав Вогняний.
— Якщо ми підемо праворуч, ми станемо частиною визначеного порядку, — мовив Емірен. — Якщо ліворуч—ми ризикнемо змінитися назавжди.
Водяний замислився.
— Ми прийшли сюди не для того, щоб стати частиною старого порядку. Ми прийшли, щоб створити новий.
Вони обрали лівий шлях.
Третє випробування: Випробування Істинного Слова
Дорога привела їх до місця, де не існувало нічого—ані неба, ані землі, ані часу. Там, у самісінькому центрі, висіла Книга Зміни—артефакт, у якому було записано кожен можливий майбутній шлях.
— Кожен, хто відкриє цю книгу, мусить написати в ній своє справжнє слово, — пролунав голос нізвідки.
Емірен простягнув руку і відкрив першу сторінку. Вона була порожня.
Вогняний узяв перо, але не знав, що писати.
— Слово визначає шлях, — сказав Порожній.
Емірен нарешті написав:
“Я змінюю.”
І книга спалахнула світлом.
Шлях відкрився.
Попереду чекала Фінальна Брама—і останнє випробування.