Кроки Меланії і Ендара звучали у тиші цього дивного світу, де час не мав своєї логіки. Вічність, що колись була чіткою та зрозумілою, тепер почала руйнуватися, залишаючи після себе лише туман і страх. Вони наближалися до того місця, де відчуття змінювалися навіть у найдрібніших подробицях. Небо навколо них мало вигляд, як зіткане з тіней, і навіть світло було не зовсім правильним, наче кожна зірка відкидала інший відтінок. І ось у центрі цієї невиразної картини стояв він — Астран.
Він був більше ніж просто фігурою в минулому. Астран був вчителем Ендара, наставником, від якого той чекав відповіді на запитання, на які не було простих рішень. І хоча на початку їхня зустріч була переповнена обіцянками і надіями, з часом Астран почав розкривати свою справжню сутність.
Всі ці роки, що він провів біля Ендара, він навчив його багато чому — магії, мистецтву впливу на Вічність, розумінню, як тримати баланс між добром і злом. Астран був інтелектуалом, майстром у своїй справі, який неодноразово доводив свою здатність маніпулювати самими основами реальності. І тому, на перший погляд, здавалось, що його вчення були вартими слідування. Проте, чим глибше Ендар поринав у його навчання, тим більше розумів, що вчитель був сповнений іншою метою.
Астран був обманщиком. Він не був готовий ділитися зі своїми учнями справжнім розумінням того, що таке Вічність. Його амбіції не мали меж, і його бажання контролювати все, включаючи час і реальність, було страшним. Ендар почав помічати, як Астран поступово змінюється, як його методи починають відрізнятися від того, чого Ендар шукав, і як сама Вічність стала відображати його особисті амбіції. Коли Астран почав говорити про те, як він може і хоче маніпулювати основами існування, Ендар усвідомив, що не може більше залишатися під його впливом.
Одного дня він прийшов до свого рішення — покинути Астрана. Але це не було простим вчинком. Це був акт, що поставив під загрозу все, до чого Ендар прагнув. Його зв’язок з Астраном був тісно переплетений з його власними можливостями і розумінням магії, і залишити все це означало стати ворогом того, хто колись був його вчителем.
Але Ендар не шкодував про своє рішення. І хоча його серце було сповнене сумом через втрату наставника, він розумів, що Астран йшов шляхом, який міг би призвести до катастрофи для всього світу. Його шлях був темний, а його ідеї — небезпечні.
Тепер, коли він стояв перед Астраном, він бачив цього чоловіка не як вчителя, а як втілення темних амбіцій. Астран, як і раніше, був оточений своїм холодним величчям, його обличчя сховане під капюшоном, що ледь дозволяло побачити риси, а плащ, що плив у повітрі, як хвилі на морі, здавався живим. Все в ньому нагадувало про силу, яку він намагався здобути за будь-яку ціну.
— Ендар, — його голос був як холодний вітер. — Ти завжди був сильним. Твоя рішучість була твоїм великим даром. Але ти помилився, залишив мене. І тепер ти став ворогом того, хто може дати тобі можливість бути більше ніж ти є. Ти відмовився від власного потенціалу, від можливості стати частиною нового світу.
Ендар стояв, спокійно спостерігаючи за Астраном, хоч і відчував, як кожна клітинка в його тілі напружена. Битва ще не розпочалася, але він знав, що це буде не просто конфлікт. Це була боротьба за саму сутність його майбутнього.
— Ти хочеш підкорити світ, Астране. Але я бачу, що твої амбіції — це не шлях до змін. Це шлях до руйнування.
Астран лише злегка нахилив голову.
— Ти не розумієш, — сказав він, його погляд пронизував Ендара. — Вічність потребує сили, і я є цією силою. Я — її майбутнє, і ти можеш бути частиною цього майбутнього. Тільки прийми мою пропозицію, і ми разом побудуємо новий порядок.
Але Ендар вже не сумнівався. Він знав, що його місце — не з Астраном. Він прийняв свій шлях і, хоча він бачив перед собою гіркі наслідки, не міг і не хотів знову стати його учнем.
— Я не прийму твій шлях, — твердо сказав Ендар, зустрічаючи погляд Астрана. — Я не буду частиною того, що ти будуєш.
Астран не відповів одразу, але його обличчя виглядало холодно і розлючено. Лише мить, і темрява навколо них почала поступово згущатися, наче сама реальність відступала перед цими двома силами. Всі шляхи зводились до одного — вибору, який вони мали зробити.
— Ти обрав шлях, що веде до загибелі, — промовив Астран, і його голос був сповнений гіркоти. — Ти побачиш, що я не відступлю. Ти і всі, хто йде проти мене, заплатять.
І з цими словами темрява поглинула його постать, і на мить знову стало тихо.
Меланія і Ендар знали, що це була лише початкова стадія їхньої боротьби. Але тепер вони бачили, хто їхній справжній ворог. І хоча перед ними стояв страх, вони були готові боротися за своє майбутнє, не зважаючи на тінь Астрана, яка все ще залишалася на їхньому шляху.