Відображення, що дихають
Світло, що вивільнилося з Ядра, затопило місто. Воно розтікалося хвилями, наповнюючи кожен куточок, кожну вежу і кожну тінь. Вулиці здригалися, розпадаючись на уламки часу, а потім знову збиралися, неначе місто намагалося згадати, яким воно було.
Емірен відчув, як простір довкола змінився. Вежі тепер здавалися чіткішими, але їхні контури роздвоювалися, ніби існувало кілька версій одного і того ж місця. Поряд Фламенн простягнув руку вперед — і його пальці торкнулися невидимої поверхні.
— Що це? — він провів рукою по повітрю, і простір затремтів.
Перед ними виникло дзеркало. Але воно не відбивало їх самих. У його глибинах коливалися інші образи — тіні істот, які колись існували тут.
— Це відображення тих, хто був до нас, — прошепотів Водяний.
— Чи тих, хто міг би бути, — додав Порожній.
В одній із постатей Емірен упізнав самого себе. Але цей інший Емірен мав очі, в яких горів інший вогонь — не сумнів, а абсолютна впевненість. Він зробив крок до дзеркала, і його відображення повторило рух. Але коли Емірен підняв руку, тіньова версія його самого цього не зробила. Вона лише спостерігала.
— Це не просто відображення, — сказав він. — Це шляхи, які ми не обрали.
Тінь, що досі мовчала, врешті заговорила:
— Це місце — перехрестя реальностей. Світ, що зник, намагається повернутися, але він уже не може бути таким, як раніше. Він відродиться або у новій формі, або не відродиться взагалі.
Голос минулого
З глибини дзеркала вирвався звук — шепіт, сплетений із тисяч голосів.
— Ви прийшли сюди, щоб судити?
Слова не мали джерела, вони просто існували у просторі, просочуючись крізь повітря.
— Ми не судді, — відповів Емірен.
— Ви обрали зберегти нас… але що саме ви зберігаєте?
Зображення у дзеркалі змінилося. Тепер вони бачили місто у його первозданному вигляді: високі вежі, які сяяли золотим світлом, ріки часу, що текли між вулицями, і людей — тих, хто тут жив. Вони виглядали щасливими. Але їхні обличчя були розмиті, наче сам світ не міг згадати, якими вони були.
— Вони… не справжні, — прошепотів Фламенн.
— Це лише відлуння, — сказала Тінь. — Цей світ пам’ятає, що він колись існував, але він не пам’ятає деталей.
— Тоді що ми можемо зробити? — запитав Порожній.
— Ми повинні допомогти йому знайти форму, — сказав Емірен.
Тінь вибору
Перед ними з’явилися три двері, кожна з яких випромінювала іншу енергію.
— Це три варіанти майбутнього цього світу, — сказала Тінь.
Перша двері світилися м’яким золотавим світлом.
— Якщо ми оберемо цей шлях, світ відродиться таким, яким він був, але без пам’яті. Він буде чистим аркушем.
Другі двері тьмяно мерехтіли, немов застиглі у сумніві.
— Цей вибір залишить світ у його нинішньому стані — як відлуння, як примару минулого. Він буде існувати, але ніколи не стане реальним.
Треті двері пульсували темною енергією, у глибині якої вирували неясні обриси.
— А цей шлях… він дозволить світові відродитися, але з пам’яттю про все, що сталося. Він не буде таким, як раніше. Він зміниться, і ми не можемо передбачити, у що він перетвориться.
Емірен вдивлявся у двері, відчуваючи тягар рішення.
— Якщо ми оберемо перший варіант, цей світ отримає другий шанс, але він забуде всі свої помилки.
— Якщо ми залишимо все як є, — сказав Фламенн, — це буде найменше втручання.
— А якщо ми дозволимо йому пам’ятати, — додав Водяний, — ми не знатимемо, що отримаємо.
— Який вибір правильний? — запитав Порожній.
Емірен дивився на дзеркало, де його власне відображення чекало, ніби знаючи відповідь.
— Світ має право пам’ятати. Навіть якщо це змінить його.
Він торкнувся третіх дверей.
Світло спалахнуло.
Світ почав змінюватися.