Тиша навколо була оглушливою. Герої стояли перед ядром Вічності, яке тепер світіло з таким інтенсивним світлом, що навіть темрява не могла затуманити його. Вони відчували його величезну силу, що пульсувала всередині, наче серце нового світу. Але з цією силою зростала й невизначеність — те, що вони мали вирішити тепер, могло змінити не лише їхнє майбутнє, але й саму структуру Вічності.
Меланія ковтнула слину, намагаючись відновити спокій. Вона дивилася на ядро, і хоча його світло здавалося благословенням, всередині неї була тільки тривога. Вона відчула, як частина її сили почала випаровуватися, якби сама Вічність прагнула поглинути її знову, але цього разу по-іншому. Інакше. Щось змінилося, і це відчувалося не лише на фізичному рівні, а й у серці.
— Ми готові? — тихо запитав Кайрен, стоячи поруч із нею. Його обличчя, сховане за шоломом, не видавало емоцій, але його голос видавав сумніви, які він намагався приховати.
Меланія не відповіла одразу. Вона відчувала, як важливо зробити цей крок правильно. Рішення, яке вони мали прийняти, залежало не лише від того, яку роль вони хочуть зіграти в новій Вічності, але й від того, як їхні вибори відгукнуться в майбутньому.
— Нам треба вирішити, — сказала вона, трохи розгублено, — чи будемо ми творити Вічність, як це було раніше, з її законами і обмеженнями, чи дозволимо їй стати чимось новим. Чимось, чого ще не було.
Ендар мовчав, але його очі пильно слідкували за кожним її рухом. Він усвідомлював, що цей вибір також був його, і його минуле не давало йому спокою. Він знав, що нова Вічність може стати його шансом на спокутування, але чи була вона готова прийняти його з усіма його помилками?
— Меланія, — почав він, — ти впевнена, що хочеш зробити цей вибір? Ми можемо створити щось нове, але чи ми готові до цього? Чи не виявиться, що ми лише повторюємо старі помилки, маскуючи їх новими ідеями?
Меланія подивилася на нього. В її погляді було розуміння, але й сумнів. Вона знала, що рішення, яке вони приймуть, буде мати величезний вплив на все майбутнє. Її серце билося швидше, її думки змішувалися, але відповідь була одна — вони повинні рухатися вперед.
— Ти правий, — сказала вона нарешті, — ми можемо зробити помилки, але це буде наш вибір. Ми маємо створити щось нове. Якщо ми не спробуємо, ми ніколи не дізнаємося, чи здатні ми на це.
Кайрен стиснув меч, але на його обличчі з’явилася тінь сумніву.
— А що, якщо цей вибір не буде нашим? Що, якщо є сили, які намагаються нами маніпулювати? Ми не можемо бути впевненими, що цей шлях є єдино правильним.
— Вірно, — відповіла Меланія, — ми не можемо знати напевно. Але ми можемо обрати, як будемо йти далі. І я вибираю рухатися вперед. Створити Вічність, яка не буде обмежена минулим. Створити її такою, якою ми хочемо її бачити.
Ендар задумався. Його минуле було темним, і, здавалося, воно ніколи не залишить його. Але він бачив, як змінюється світ навколо, і вірив, що, хоч би якою була нова Вічність, він зможе знайти своє місце в ній. Відчуття відповідальності перед іншими, перед майбутнім стало для нього сильніше за будь-які страхи.
— Я з тобою, — сказав він, нарешті, після паузи.
Меланія кивнула, глибоко вдихаючи повітря. Вони стояли на межі двох світів — старого та нового. Вибір був простим, але в ньому була глибина, яку не можна було осягнути одразу.
Вона наблизилася до ядра, і без слів активувала символ. Ядро загорілося ще яскравіше, випускаючи з себе потоки енергії, які оповили їх усіх. Світло здавалося величезним, нескінченним потоком, що поглинало все навколо.
— Це наша відповідальність, — сказала Меланія, і її голос лунав наче в ехо через простір, що розтягнувся навколо них.
Але навіть коли світло поглинало їх, новий страх почав нависати над ними. Щось невідоме, але вже відчутне, переслідувало їх.
— Ми не можемо відступити, — промовив Кайрен, піднімаючи меч, готовий до нової боротьби. — Тепер ми входимо у нову Вічність. І ми маємо її охороняти.
Вони продовжували рухатися вперед, готові до всього, що чекає попереду.