Повітря вузла Вічності наповнилося тривожною тишею. Події, що щойно розгорнулися, залишили у просторі глухе відлуння — ніби сам час затамував подих. Герої мовчали, стоячи на краю поля енергетичної бурі, яку лише щойно вдалося вгамувати. Кожен із них розумів, що наслідки втручання Хранителя балансу ще дадуть про себе знати, але найбільше лякала невідомість — що буде далі.
Меланія стискала руку, у якій все ще залишалася тьмяна луна її сили. Після всього, що сталося, вона почувалася порожньою. Вузол врятовано, але якою ціною? Її думки перервав голос Ендара:
— Це місце не стане стабільним саме по собі. Нам потрібно діяти, поки воно ще тримається.
Його слова прозвучали суворо, майже холодно, але Меланія бачила, як він ховає втому за своєю рішучістю. Його минуле, його помилки — усе, що він пережив, тепер стояло перед ним у вигляді цього вузла. Їхня відповідальність була спільною, і відступати вже було нікуди.
— Як ти пропонуєш діяти? — запитала вона, стискаючи амулет, який став для неї символом її власної сили й тягаря.
Ендар обернувся до неї, його погляд був сповнений серйозності.
— Ми маємо знайти ядро цієї системи. Точка, звідки все починається і де все може закінчитися. Якщо вузол нестабільний, то в серці має бути щось… неправильне.
Кайрен, який досі мовчав, лише кивнув:
— Це має сенс. Але якщо ядро пошкоджене, то його захищають. І не лише вороги. Сам вузол може стати проти нас.
Лінара, стоячи трохи осторонь, мовчки дивилася вдалину. Її очі, зазвичай спокійні, зараз відбивали відчуття напруження, яке всі відчували.
— Ми не маємо вибору, — нарешті сказала вона, її голос був тихим, але твердим. — Вічність сама по собі є випробуванням. Якщо ми не приймемо цей виклик, вона сама вирішить нашу долю.
Меланія кивнула. Її внутрішній голос, який часто ставив під сумнів кожен її крок, зараз мовчав. Вона знала, що вони на правильному шляху, навіть якщо цей шлях приведе їх до нового хаосу.
Подорож до ядра вузла стала чимось схожим на мандрівку через саме серце Вічності. Простір змінювався, трансформуючись із кожним їхнім кроком. Повітря навколо тріпотіло від напруги, час здавався нерівномірним — іноді він розтягувався, іноді стискався, змушуючи їх почуватися частиною великого механізму, який обертався навколо них.
На шляху їм зустрічалися фрагменти минулого — спогади, які, здавалося, не належали нікому конкретно. Ось дитина, що грається біля ставка, ось чоловік, який прощається з близькими, ось жінка, що плаче біля зруйнованого храму. Ці образи мерехтіли, зникали й знову з’являлися, залишаючи після себе дивне відчуття.
— Це… що? — прошепотіла Лінара, зупинившись біля одного з таких видінь. Перед нею розгорталася сцена: бій між двома воїнами, кожен із яких був схожий на дзеркало іншого.
Ендар не відповів одразу. Його очі загорілися розумінням, але це розуміння приносило біль.
— Це спогади Вічності, — сказав він. — Вона складається не лише зі структур і енергії. Вона поглинає час, події, моменти, які колись були важливими для тих, хто жив у її межах.
Меланія подивилася на нього, і в її очах відбивався той самий біль.
— А що буде, якщо ми наблизимося до ядра? — запитала вона.
Ендар похитав головою:
— Там буде не лише спогад. Там буде вибір.
Коли вони дісталися до ядра вузла, світ навколо змінився остаточно. Це була не кімната, не місце. Це був простір, наповнений дзеркалами. Кожне дзеркало показувало інше: майбутнє, минуле, можливості. І кожне відбивало їх самих.
— Це… — Кайрен зробив крок уперед, але його зупинила Меланія.
— Обережно, — сказала вона. Її голос здався їй самій незвично впевненим.
У центрі цього простору був сяючий вузол — сфера, що пульсувала світлом і тінню. Від неї відходили нитки енергії, що створювали ці дзеркала.
— Вузол чекає на рішення, — сказав Ендар. Його голос звучав майже відсторонено. — Але як і завжди, за все потрібно платити.
Меланія зробила крок уперед, її очі зустрілися з одним із дзеркал. У ньому вона побачила себе — старшу, спокійну, але сповнену смутку. Її майбутнє? Чи лише можливість?
— Ми прийшли сюди, щоб створити новий баланс, — сказала вона, повертаючись до інших. — Але що ми готові віддати заради цього?
Її слова зависли в повітрі, як питання, на яке поки що не було відповіді.