Меланія стояла посеред нескінченної рівнини, де неможливо було відрізнити небо від землі. Це була сама суть того, що залишилося після того, як стара Вічність перестала існувати. Чистий аркуш. Місце, де нічого ще не сформовано, де жодних правил не було встановлено, де всі закони були відсутні.
Вона глибоко вдихнула, намагаючись вловити хоча б щось, що могло б допомогти. Але навколо не було нічого, крім безмежної тиші і порожнечі, в якій лише найдрібніші порухи її думок лунали ехо.
“Ти повинна навчити це місце новим законам,” — промовив Ендар, який стояв поруч, тримаючи в руках уламок старої Вічності. “І ти не зможеш зробити це одна. Вічність вимагає всієї твоєї уваги, твоєї волі.”
Меланія відчула, як її серце починає битися швидше. Її руки потягнулися до порожнечі, але не було ні початку, ні кінця в тому, що її оточувало. Лишень мільйони можливих варіантів майбутнього, всі рівні, всі однаково недосяжні.
“Як я можу навчити її?” — запитала вона, більше до себе, ніж до Ендара. “Вона ж не знає нічого. Вона порожня.”
Ендар кивнув, дивлячись на неї спокійно, але з вогнем у погляді.
“Порожнеча не означає відсутність можливостей. Вона може стати чим завгодно. Але тобі потрібно визначити, чим саме вона буде. Вибір буде за тобою.”
Меланія розуміла важливість його слів, але важкість лежала на її плечах. Вона не могла просто зробити один рух і створити закони, що візьмуть під контроль усе. Вічність, навіть пуста, мала свою природу. І їй потрібно було зрозуміти, як це працює.
“Можливо, треба почати з простого,” — сказала вона, намагаючись зібрати думки в єдину лінію. “Що, якщо я дам їй базу? Основу.”
І тоді вона зробила перший крок. Легким жестом, майже несвідомо, вона створила в повітрі перший лінійний відбиток, ледь помітний для ока, але в той самий час заповнив порожнечу. Лінія не була жодною матерією, ніби виписана світлом, але вона мала своє місце і напрямок.
“Це початок,” — промовив Ендар, і в його голосі було чути певний інтерес. “Тепер тобі потрібно визначити, куди вона веде.”
Меланія обережно провела рукою, і лінія змістилася, вбираючи новий напрямок. Тепер вона тягнулася у висоту, наче шукала точку зростання, нову орієнтацію, де було більше простору.
Але те, що відбулося наступної миті, здивувало її. Лінія почала розгалужуватися, подібно до того, як розвиваються гілки дерева. Це було не контрольоване — і все ж, вона не могла заперечити, що це давало нові можливості.
“Вона відгукується на твої рішення,” — сказав Ендар, спостерігаючи за змінами. “Кожен твій вибір змінює її. Але це не єдине, чим ти можеш впливати на неї.”
Меланія задумалася. Вона відчула, як енергетичні лінії в її руках переплітаються між собою, створюючи щось схоже на структуру, щось більші за одну просту лінію. Кожен вибір, який вона робила, породжував нову можливість.
“Так, я можу їх переплести. Створити взаємозв’язок між ними.”
З її жестами з’явилися нові конструкції: переплетені шляхи, мережі, схеми. Вона відчула, як Вічність реагує на її волю, відгукується на її задум. Це була наче перша спроба впорядкувати хаос, але вона розуміла, що є ще дуже багато аспектів, які потребують уваги.
“Ти повинна навчити її балансувати,” — сказав Ендар, підходячи ближче. “Ці лінії і структури, що ти створюєш, можуть зруйнувати Вічність, якщо ти не даєш їй простору для розвитку.”
Меланія кивнула, поглядаючи на свої роботи. Це був лише початок, і ще так багато треба було зробити. Але вона була готова.
Вона глибоко вдихнула і зробила наступний крок — легким рухом руки вона створила кілька порожніх просторів між своїми лініями, даючи їм можливість для розвитку, для розширення, для нових можливостей.
“Так,” — сказала вона, дивлячись на майбутнє Вічності, що все ще формувалося навколо неї. “Це лише початок. Але я зможу навчити її.”
І вона продовжила, розуміючи, що їй належить не просто створити Вічність, але й навчити її бути, навчити її вчитися.