Усе змінилося.
Після вибору, який зробили Творці, Вічний Сад більше не був таким, як раніше. Його гілки більше не підкорялися одному закону часу — вони проростали в усіх можливих напрямках, створюючи нескінченну кількість можливостей. Але серед цих змін була одна особливість, яку помітив лише Емірен.
У самому серці Саду залишилася порожнеча.
— Це неможливо… — прошепотів він, торкаючись простору, де колись знаходився найстаріший вузол часу.
Там, де мав би залишитися слід їхнього вибору, була лише темрява.
— Що це означає? — запитав Вогняний, підійшовши ближче.
— Щось або хтось… повертається, — відповів Порожній, вдивляючись у безодню, що коливалася, немов дихаючи.
Голос із Забуття
Раптово простір затремтів.
Тиша розірвалася, коли з порожнечі долинув голос — глибокий, спокійний, але водночас наповнений незбагненною силою.
— Ви справді думали, що можна змінити все… і залишитися непоміченими?
З темряви почала виходити фігура. Вона не належала жодній відомій сутності. Це не був Творець, не був Знищувач, не був той, хто оберігав чи руйнував час.
Це був Той, Хто Повертається.
Його обличчя змінювалося щомиті, ніби воно складалося з усіх можливих варіантів того, ким він міг би бути. Очі були бездонними, і в них відображалися відразу минуле, теперішнє й майбутнє.
— Хто ти? — запитав Водяний, відчуваючи, як холод пробирає його до самої суті.
Фігура посміхнулася.
— Я той, хто був забутий. Я той, кого ваш вибір повернув у цей світ.
Загублений у часі
Емірен відчув дивний біль. Йому здавалося, що він уже знає цю істоту, але не міг згадати, звідки.
— Ти був частиною Саду?
— Я був частиною часу. Але ви змінили правила гри. Ви створили світ, де час не має одного шляху, і цим відкрили двері для тих, хто не мав права повернутися.
Його голос був спокійним, але в ньому відчувалася прихована загроза.
— І що ж ти хочеш? — запитав Порожній.
Фігура підняла руку, і простір навколо неї почав викривлятися.
— Я хочу знайти свою справжню суть. Я хочу дізнатися, ким я мав стати, перш ніж мене стерли.
Вічний Сад затремтів.
Розлом Реальності
Раптом повітря розірвалося, і перед Творцями відкрився жахливий розлом. Він не був схожий на звичайні проходи між часовими потоками. Це було щось глибше — вирваний шматок реальності, що не належав ні минулому, ні майбутньому.
З цього розлому почали виходити інші тіні. Вони були схожі на можливості, що ніколи не здійснилися, на варіанти реальності, які мали статися, але були відкинуті.
— Це… — Вогняний зробив крок назад. — Це ті, хто мали бути, але не стали!
Емірен відчув, як його власне тіло починає змінюватися. Його відображення у воді Вічного Саду роздвоїлося. Він побачив іншу версію себе — ту, яка колись зробила інший вибір.
— Ми відкрили двері не лише для майбутнього. Ми відкрили їх і для всіх можливих варіантів часу.
— Але що станеться, якщо вони увійдуть у наш світ? — запитав Водяний.
Фігура, що стояла перед ними, знову посміхнулася.
— Тоді буде зруйновано саму ідею часу. Все, що колись могло бути, стане реальністю одночасно. Ви цього хотіли, чи не так? Ви прагнули свободи для часу? Ось вона.
Розлом почав розширюватися.
Вибір, який не можна скасувати
Емірен відчував, що потрібно діяти негайно. Але як?
— Ми можемо спробувати закрити розлом! — сказав Вогняний.
— Але тоді ми знову будемо обмежувати час. Ми повернемося до того, що намагалися зруйнувати! — заперечив Водяний.
— Чи є інший шлях? — запитав Порожній.
Фігура, що стояла перед ними, більше не говорила. Вона просто чекала.
Емірен відчув, як у його думках народжується відповідь.
— Можливо, ми не повинні боротися з тим, що прийшло. Можливо, ми маємо прийняти це… і змінити саму суть реальності.
— Що ти маєш на увазі? — запитав Вогняний.
Емірен глибоко вдихнув.
— Якщо ми не можемо зупинити повернення всіх можливих варіантів часу… то ми можемо стати тими, хто направить їх. Не руйнувати. Не обмежувати. А навчитися жити серед безмежних можливостей.
Розлом розширювався, і незліченні відлуння майбутнього наближалися.
Вони мали обрати шлях. Але цього разу їхній вибір змінить не лише Вічний Сад — він змінить усе, що коли-небудь існувало.