Меланія, Ендар і Кайрен стояли в серці нової Вічності, спостерігаючи, як простір навколо них пульсує і змінюється, ніби сам час не міг знайти своєї форми. Величезний світ перед ними, що здавався нескінченним і таким, що лише починає виявляти себе, все ще перебував у стані народження. Але вони вже знали: щось дуже серйозне наближається, і це було більше, ніж просто зміни у Вічності. Це була битва з її самим серцем.
“Ми вже давно повинні були це зрозуміти”, – сказав Ендар, втупившись у відображення нових форм Вічності. “Вона не просто будується. Вона сама розвивається, вона набуває волі. І якщо ми не візьмемо її під контроль, вона поглине нас.”
Кайрен кивнув, тримаючи меч у руках, наче готовий до бою. “Але як взяти під контроль те, що може змінюватися миттєво? Як ми можемо зупинити цю енергію, яка безперервно рухається в кожному напрямку?”
Меланія дивилася вгору, де світло ядра Вічності було затьмарене хаосом. Світло, що раніше дарувало надію, тепер почало розриватися, розсипаючись на численні частини, які ставали ніби суцільним грозовим небом. І навіть серед цього хаосу вона відчувала, як щось величезне наближається, як небо, що розривається від грому. Це була присутність, яку вони давно очікували, але ніхто не міг бути готовим до того, що зараз відбувалося.
“Це він,” – прошепотіла Меланія. “Це його сила.”
Вона відчула, як навколо розгоряється буря. Туман став густим, і з нього знову почали виходити фігури, спотворені та потворні, покриті темрявою, що була відображенням самого Астрана, який колись зруйнував стару Вічність.
З глибини цього туману вийшов силует, що був більше ніж просто форма. Це було щось надзвичайно потужне, що прокидалося після довгого сну, готове до боротьби. Це був не просто Астран, це була його сутність, одна з численних відображених форм, яка не зникла, не зруйнувалась, а перетворилась на нещадну силу, що прагнула взяти під контроль Вічність.
“Ви не зможете перемогти мене,” – роздався голос, схожий на гуркіт грому, який долинав з кожним його словом. “Це все, що ви можете зробити? Вічність тільки починає проявляти себе, і це ваше покарання.”
Астран стояв перед ними, його постать була нечіткою, але відчутно присутньою. Вона була незмінною, ніби сама форма Вічності була викривлена й почала спотворювати навколишній простір.
“Ви всі ще наївні,” – сказав він, його голос був низьким і важким. “Те, що ви намагаєтеся створити, має бути стерте. Я є частиною цього процесу, і я не дозволю вам визначати нові правила.”
Ендар зробив крок уперед, його меч виблискував у темряві. “Ти не зможеш нас зупинити. Ми вже побороли тебе, і ми зробимо це знову.”
Астран посміхнувся, його обличчя стало все більш розмитим. “Ваші слова не мають значення. Кожен з вас носить в собі частину цього хаосу. Кожен з вас – це частина тієї ж самої руйнації.”
Незабаром темрява навколо нього розширилася, а з неї почали випливати численні тіні, які відображали не лише страхи, але й амбіції, сумніви, невпевненість, те, що герої пережили за часи боротьби з Астроном.
“Це не просто битва,” – сказав Кайрен, відчуваючи, як його сили починають вичерпуватися. “Це битва з самим собою. Це наші страхи, наші помилки, наше минуле.”
“Це те, чого ми боїмося,” – погодилась Меланія, знову згадуючи символ, що вона тримала в руках, активуючи його силою свого духу. “Але ми можемо це змінити.”
Битва розпочалася з новою силою. Всі навколишні тіні почали згущуватися в нові форми, створюючи справжній вихор. Вони рухалися швидко, віддзеркалюючи кожен крок і думку героїв.
“Астран!” – вигукнув Ендар, роблячи чергову спробу прорвати темряву. “Ми не боїмося тебе більше. Ти не зможеш нас зупинити!”
Але ці слова знову тільки розтрощили простір навколо них. Тіні віддзеркалювали їхні минулі сумніви і страхи, змушуючи їх кожен раз звертати погляд назад.
Тим часом Меланія зібрала всю свою силу, зосередившись на символі. Вона знала, що це не просто битва з силами зовнішнього світу. Це була битва за майбутнє, за те, що може стати новою Вічністю.
“Ми повинні стати сильнішими,” – сказала вона. “Знайти в собі сили і не дати їм зламати нас.”
Всі троє відчули нову хвилю енергії, що пройшла через них. Вона була твердою і незламною, як сталь, і вони знали: щоб перемогти, їм потрібно не тільки боротися з зовнішнім ворогом, але й зі своїми внутрішніми демонстраціями страху.
З кожним кроком вони все ближче підходили до центру битви, до самого серця Вічності, що не могла знайти свого спокою.
Буря досягла піку, коли темрява закрила усе навколо них. Але разом з новим вибором героїв, настає і новий шлях для Вічності. Тільки через відвагу вони могли розірвати цей цикл і створити щось нове.
“Це ще не кінець,” – сказала Меланія. “Це тільки початок великої боротьби.”
Але вони були готові до того, що чекає їх попереду. Вони були готові стати творцями нового світу, відкинувши все, що заважало їм йти вперед.