Меланія стояла на краю, дивлячись на руїни, що залишилися після битви з Астраном. Його фігура була розчавлена тінями, залишаючи тільки обвуглені сліди у повітрі, що ще довго зберігали відлуння бурі. Але те, що було після цього хаосу, було ще страшніше. Вічність не була такою, як раніше — вона була ослаблена, переповнена непевністю і хаосом. Все, до чого вони прагнули, почало руйнуватися під впливом цієї нової сили.
Ендар був поруч, його вираз обличчя важкий, мов камінь. Після того, як вони поклали кінець Астранові, темрява все ще тримала їх у своїх лещатах, а нові вороги вже готові були заповнити цей вакуум. Вічність ще була відкрита для зловісних сил, і Меланія відчувала це кожною клітинкою свого тіла. Їхній світ став чимось незрозумілим, і кожен вибір віддавався глибоким відлунням.
— Це ще не кінець, — промовив Ендар, його голос низький, як ричання. — Вони не зупиняться. Астран був лише початком.
Меланія підняла голову, її очі сяяли холодним блиском. Вона не могла більше дозволяти цьому хаосу панувати. Вона знала, що вона мусить зробити. І цей вибір був важким, як важкий був камінь на її серці. Вона повинна була вибрати шлях, який би стабілізував Вічність, але він міг зруйнувати все, що вони створили. Кожен крок здавався помилкою, і кожен вибір — прокляттям.
— Ми повинні зібрати все, що залишилось, — сказала вона. Її голос був твердею, хоча душа палала від ненависті до того, що довелося пережити. — Ми повинні стати справжніми творцями, не зважаючи на жертви.
Ендар дивився на неї, його очі сповнені роздратування. Йому не подобалася ця ідею. Він відчував, що в її словах приховується те, чого він боявся найбільше — жертви, що перетворять їх на монстрів.
— Ти хочеш ще більше пожертв? — запитав він різко. — Скільки ще має загинути заради твоїх ідеалів? Скільки ще доведеться віддати, щоб створити нову Вічність?
Меланія стиснула зуби, її обличчя покрилося блідістю від серйозності її рішень. Вона знала, що не може обрати інший шлях. Вічність потребувала нового початку, і для цього вона мусила стати чимось більше, ніж просто тією, ким була.
— Я не хочу більше жертв, — сказала вона, але її слова звучали ніби й обітниця, і прокляття одночасно. — Але ми не можемо дозволити їй згаснути.
З кожним її словом повітря навколо ставало все важчим. Всі їхні вибори, усі їхні страждання та битви, ставали частиною цієї нової реальності. Вічність була у їхніх руках, і ці руки ще не знали, скільки темряви та болю вони будуть тримати.
Тим часом, далеко в глибині темряви, з’являлася нова загроза. Структури Вічності почали тріскатися, як ледве живе дерево, і щось зловісне почало рухатися крізь неї. Невидимі нитки, що тримали її разом, слабшали, і з кожним тріском з’являлися нові вороги, ті, хто вмів використовувати слабкі місця.
Але найбільший страх Меланії був у тому, що її рішення призведе до руйнування цілої реальності. Вона знала, що нова Вічність може стати тільки тим, що її творці зроблять з нею. І чи готові вони жертвувати ще більше заради стабільності?
— Ти можеш це зробити, Меланіє, — прошепотів Ендар. Його слова були погрозою і сповіщенням, як вирок. — Ти знаєш, що потрібно. Але чи готова ти стати тим, ким ти не хочеш бути?
Меланія поглянула в його очі, і в її погляді була лише рішучість. Вона була готова. Вона мала зробити вибір, навіть якщо він означав занурення у темряву.
— Так, я готова, — сказала вона з твердою впевненістю. — Вічність потребує нас. І ми повинні стати її творцями. Навіть якщо ми будемо зруйновані самі.
Її слова не були обіцянкою. Вони були клятвою. Вибір, який вона зробить, призведе до великої руйнації і жертв, але це буде їхнім останнім шансом. Це буде їхній вибір: чи стануть вони героями, чи стануть тиранами цієї нової реальності. Але Вічність вже не могла залишатися такою, якою була.
Меланія глянула на Ендара і, хоч і знала, що його серце сповнене сумнівів, відчула — тепер вони обидва мали йти разом. Тільки разом вони могли перемогти. І тільки разом вони могли зберегти Вічність.
Вибір був зроблений.
Але яка ціна буде заплачена за цей вибір?