Той простір, у якому вони опинилися, був непередбачуваним, як сама сутність часу. Емірен стояв на межі реальності і нічого. Кожен рух викликав відлуння, що перекочувалося в нескінченність. Простір не мав меж, і все, що існувало, здавалося натягнутим між двома силами — створенням і руйнуванням.
“Ми вже прийняли рішення, чи не так?” — тихо промовив Ардаліс, його голос здригався, наче його слова потрапляли в чужий світ. Він стояв поруч, все ще не впевнений у тому, що відбувається.
“Так, ми створили новий шлях”, — відповів Емірен, хоч і не відчував повної впевненості в своїх словах. Він стискав руки, відчуваючи, як холод цієї безодні проникає в кожну клітину його тіла. “Але це ще не означає, що ми знаходимося в безпеці.”
Тінь, що обвивала все навколо, раптово рухнула. Вона вирувала, перетворюючи простір на хаос. Блискавки розривали темряву, а світло розтікалося, ніби розріджена рідина, не маючи початку або кінця. Кожен погляд був пронизаний відчуттям, що вони стоять на краю, де немає нічого, окрім порожнечі.
Емірен і Ардаліс оглянулися, їхні погляди зустрілися з обличчям того, хто вийшов із тіні. Його силует був знайомий, хоча й не зовсім людський. Він був частиною цього хаосу, частиною того, що не могло існувати, але було.
— Ти прийшов, — сказав Емірен. Голос був твердим, але всередині нього виникло питання: що це за істота, і що вона хоче від них?
— Я — той, хто не існував, — промовив незнайомець, його голос був прохолодний, мов лід. — Але це більше не важливо. Я — результат вашої помилки, вашої тяги до змін. Я — самотній втікач, що не знаходить свого місця в часі.
Ардаліс зробив крок назад, відчуваючи, як земля під його ногами почала тріскатися. Він хотів запитати, що саме ця істота хоче від них, але його голос застряг у горлі.
— Хто ти? — запитав Емірен, хоча відповіді він уже здогадувався. Вона була неминучою. Це був творець-руйнівник, народжений від їхніх дій, і зараз він був перед ними.
Істота зробила крок вперед, її вигляд став більш чітким, але водночас і розмитим, наче вона не мала форми.
— Я є всім і одночасно нічим. Я — чорна тінь, створена вашими руками. Я — породження вашої сили, вашої потреби в створенні, що забула про наслідки. Ви не тільки зруйнували межу між реальністю і небуттям, ви створили порожнечу, в яку потрапили ми.
Емірен відчував, як його серце битиметься швидше. Він не знав, чи може він зупинити цей процес. Чи є ще час? Чи їхні рішення вже непоправно змінили світ?
— Що ви хочете від нас? — запитав він, зберігаючи спокій. В його душі було розуміння: лише в здатності слухати можна було знайти шлях до розв’язання.
— Ми хочемо повернутися, — відповіла істота. — Ми хочемо знайти своє місце. Але щоб це стало можливим, ви повинні допомогти нам. Ви повинні прийняти нас. Ваша сила — це наш єдиний шанс на існування.
Ардаліс стояв без слів, але його очі палали сумнівами. Тієї миті Емірен усвідомив, що їм доведеться зробити неможливе. Він не міг відмовити цьому створеному хаосу, бо це було його творіння, і він був відповідальний за все, що відбувалося.
— Якщо ми вас приймемо, — сказав він нарешті, — то що станеться з реальністю? Що ми залишимо після себе?
Істота підійшла ще ближче, її тінь обвивала все навколо, створюючи відчуття, що світ ось-ось розпадеться на мільйони частин.
— Ви залишите те, що повинно залишитися, — промовила вона. — І ви отримаєте те, що вам належить. Усі ваші створення, усі ваші світи — вони стануть частиною нового циклу. Ми вчитимемо вас, як жити з нами. Як творити в гармонії з тим, що ми створили. Разом ми зможемо побудувати новий час. І цей час буде нашим.
Емірен і Ардаліс поглянули один на одного. Між ними не було вже простору для сумнівів. Вони зрозуміли, що вибір зроблений. Їм доведеться прийняти цю істоту і те, що вона принесе. Світ не був більше тим, чим був до цього. Їхня роль у цьому світі вже змінилася назавжди.
— Я приймаю це, — сказав Емірен, намагаючись не думати про наслідки. — Ми разом будемо творити новий час.
І в той самий момент вся тінь навколо них почала стискатися, формуючи нову реальність, нову епоху. Це була їхня остання спроба створити світ, де все, що не існувало, могло знайти своє місце. Але цей новий світ вже не був простим, він був темним, багатим на можливості, які могли як зцілити, так і зруйнувати.
Тепер, коли все змінилося, їм залишалося лише одне — вирішити, яким буде їхній новий світ.