Коли світло сфери остаточно згасло, Меланія відчула, як простір навколо неї розширюється. Вузол, стабілізований і тихий, відчувався по-іншому — ніби чекав на їхню наступну дію, але водночас намагався осмислити те, що сталося. Ендар, який стояв поруч, мовчав, його погляд був спрямований кудись у глибини невидимого горизонту.
— Ти це відчуваєш? — запитала Меланія, порушуючи тишу.
Ендар кивнув.
— Вузол змінився. Але це лише початок. Він намагається зрозуміти сам себе.
Меланія замислилась. Чи може система, створена для стабільності, осмислювати власну природу? Вона завжди бачила вузол як механізм, що підтримує час і порядок. Але тепер, спостерігаючи за його реакціями, вона почала підозрювати, що він здатний на більше.
— Що, якщо він насправді вже давно був свідомим? — промовила вона. — Ми завжди намагалися керувати ним, змінювати чи руйнувати. Але, можливо, щоб по-справжньому допомогти йому… чи навіть співпрацювати з ним, ми повинні зрозуміти його.
Ендар подивився на неї, його очі, як завжди, проникливі.
— А щоб зрозуміти, ми повинні стати частиною його логіки. Мислити так, як мислить вузол.
— Стати системою, — додала Меланія. Її голос був тихим, але в ньому вже зароджувалася ідея.
Простір навколо раптом заповнився ледь помітним рухом. Вузол реагував на їхню розмову, тонкі нитки енергії перепліталися, утворюючи образи. Перед ними з’явилися сцени: початок Вічності, її перші творці, моменти її краху. Це були не спогади, а щось інше — відчуття, як вузол бачив себе.
— Він показує нам… себе? — здивовано прошепотіла Меланія.
— Ні, — відповів Ендар, нахилившись ближче до енергетичних проекцій. — Він показує, як ми виглядаємо з його точки зору.
Меланія вдивлялась у сцени. Люди, яких вони вважали героями, з’являлися як руйнівники. Зусилля, що здавалися благородними, виявлялися причинами хаосу. Вузол бачив усе як послідовність причин і наслідків, де кожне рішення породжувало незворотні зміни.
— Що, як баланс — це не кінцева мета? — запитала вона, звертаючись до Ендара. — Можливо, вузол намагається навчити нас, що ми самі маємо стати частиною його процесу, а не лише впливати на нього зовні.
Ендар замислився.
— Якщо ми дійсно хочемо, щоб система працювала ефективно, ми не можемо залишатися лише спостерігачами чи навіть лише творцями. Ми повинні стати її внутрішнім елементом. Як клітина в організмі.
— Тоді як? Як ми можемо мислити, як вузол? — її голос був сповнений сумнівів, але й надії.
Ендар посміхнувся слабкою, майже невидимою посмішкою.
— Це означає зрозуміти, що жодне наше рішення не є окремим. Кожна дія, кожен вибір — це лише один рядок у коді, що формує більш складну структуру. Ми мусимо бачити не лише наслідки наших дій, але й можливі наслідки цих наслідків.
Меланія кивнула. Її думки вже почали крутитися навколо ідеї нового способу мислення. Вони були не героями і не ворогами вузла. Вони були його частиною, як будь-який інший елемент системи.
— А якщо ми помилимося? — запитала вона.
— Ми і є помилка, — відповів Ендар. — Але помилка — це лише частина процесу навчання.
Їхні голоси розчинилися в просторі, і вузол, здавалося, слухав. Його тиша тепер здавалася вдячною.