Відлуння Невідомого
Срібне Дерево більше не співало. Його колись могутнє коріння трималося за розбиту землю, але навіть ця опора здавалася крихкою, готовою розсипатися від найменшого подиху хаосу. Емірен стояв перед ним, вдивляючись у ритм сріблястого сяйва, що ледве пробивалося крізь розколотий стовбур.
Порожній наблизився, його плащ ворушився в повітрі, ніби тканина, що втратила зв’язок із законом часу.
— Щось змінюється, — його голос був позбавлений звичних ноток байдужості.
Емірен відчував це так само. В повітрі ширяла тривога, змішана з очікуванням. Немов сам Всесвіт затамував подих.
— Дивись! — вигукнув Водяний.
Простір над ними затремтів, і небо, яке раніше нагадувало розмиту сіру масу, раптом прорізали тонкі тріщини. Вони були схожі на блискавки, що зависли в нерухомості. Кожна з них відкривала уривки інших світів.
Фламенн ступив уперед, його руки палахкотіли червоним вогнем.
— Це… відлуння.
Із тріщин долинали голоси. Сотні, тисячі, безліч голосів — знайомих і чужих водночас. Вони нашаровувалися, перепліталися, і кожне слово звучало ніби дзеркальне відображення іншого.
— Ми бачимо те, що могло бути, — прошепотів Порожній.
Але не тільки це.
Серед уривків інших реальностей виринали постаті. Деякі з них були лише тінями, примарними спогадами про те, що ніколи не відбулося. Інші ж… інші виглядали занадто реальними.
Емірен зустрів погляд однієї з таких постатей.
Його власні очі дивилися на нього.
Зустріч із Неможливим
Його двійник був таким самим, як і він. Ті ж риси, той самий вираз обличчя. Але одяг зношений, а в очах — темрява, яка поглинала світло.
— Ти занадто довго зволікав, — сказав він.
Емірен відчув, як усе навколо стискається. Ніби реальність стала меншою, ніби час уже не був прямою лінією, а заплутаним вузлом, у якому всі можливості спліталися воєдино.
— Хто ти? — запитав він, хоча вже знав відповідь.
— Тим, ким ти міг стати. Тим, ким ти станеш, якщо помилишся.
Порожній повільно наблизився, спостерігаючи за двійником із неприхованим інтересом.
— Це вже не просто відлуння, — сказав він. — Це щось більше.
Фламенн виглядав стривоженим.
— Якщо вони справжні… Якщо ці реальності взаємодіють…
Він не закінчив, але всі зрозуміли, що він мав на увазі.
Якщо ці відлуння можуть впливати на їхню реальність, це означає, що їхня власна доля ще не визначена.
— Ти прийшов застерегти мене? — запитав Емірен.
Його двійник посміхнувся — сумно, без жодної радості.
— Ні. Я прийшов вибрати.
Боротьба за Вибір
Світ здригнувся.
Руїни Срібного Дерева затріщали, ніби відчуливши наближення чогось неминучого. Тріщини в небі розширилися, і через них почало просочуватися щось більше за голоси та відлуння.
Фрагменти інших реальностей.
Вулиці міст, яких ніколи не існувало. Гори, що піднімалися над хмарами у світах, які не стали частиною потоку часу. Океани, в яких плавали істоти, що не народилися.
І крізь усе це — інші версії них самих.
Вогонь Фламенна затремтів.
— Вони такі ж, як і ми.
Водяний стиснув кулаки.
— Але в кожного свій шлях.
Емірен знав, що вони мають зробити.
— Ми повинні знайти ту точку, в якій усе сходиться, — сказав він.
Його двійник похитав головою.
— Ні. Ти повинен обрати.
Він простягнув руку.
— Одна реальність має залишитися. Інші — зникнути.
І тут Емірен зрозумів, у чому була суть.
Він думав, що Вічність можна відновити, що вона існує поза часом, але це було неправдою.
Вона була садом.
А сад можна обрізати.
Він глянув на Срібне Дерево.
Один вибір.
Один шанс.
Останній Крок
Він заплющив очі, відчуваючи, як усі можливості сходяться в одну точку.
Вибір уже поруч.
І від нього залежатиме, яка реальність залишиться.
Яка Вічність стане справжньою.
Його друзі чекали.
Його двійник спостерігав.
Час більше не розпадався.
Час чекав на його рішення.