Після створення першої архітектури часу Вічний Сад змінився. Він більше не був хаотичним переплетінням можливих майбутніх, тепер його гілки слідували чітко окресленим контурам. Острови Часу, що рухалися, наче живі істоти, перепліталися з Непорушними Стовпами, а між ними — порожнеча, в якій жили Невидимі Архітектори.
Але щось було не так.
Емірен відчував це з першої миті, коли структура завершила своє формування. Невидимий холод проникав у найменші шпарини нового світу.
— Є те, що не вписується в нашу архітектуру, — прошепотів він, торкаючись Срібного Дерева. — Щось існує поза нашими межами.
Фламмен дивився вдалину, де обриси реальності втрачали чіткість.
— Тіні, які ми не створювали, — сказав він. — Щось дивиться на нас.
Перший розлом
Раптово небо над одним з Островів Часу затремтіло. Повітря розірвалося, наче невидимий ніж прорізав тканину реальності. Зі щілини потекли хвилі темної енергії, змішуючись з потоками часу.
— Цього тут не повинно бути! — вигукнув Водяний, відчуваючи, як його власна сила починає нестабільно тремтіти.
Емірен зробив крок уперед і побачив: у розломі виднілася інша реальність. Але це був не один із їхніх варіантів майбутнього чи минулого. Це була зовсім інша структура—світ, якого вони не будували.
Звідти виходили Тіні.
Вони були безликими, ніби шматки порожнечі, що набули форми. Вони не розмовляли, не рухалися як звичайні істоти, а лише пливли в просторі, торкаючись нової архітектури Вічності.
І в місцях, де вони торкалися, тканина реальності руйнувалася.
— Це неможливо… — прошепотів Порожній. — Це сили, які не належать ані нам, ані цьому світу.
Ті, хто приходять ззовні
Тіні почали проникати глибше, їх було більше. Вони не атакували напряму, але їхня присутність викликала хаос у балансі часу. Острови Часу зміщувалися в неправильних напрямках, Стовпи починали тріскатися, а невидимі Архітектори не могли передбачити цих змін.
— Ми не самотні в цій грі, — сказав Фламмен, стискаючи кулаки. — Якщо є ті, хто створює вічність, є й ті, хто її руйнує.
Емірен глянув у розлом.
— А якщо вони не руйнують?
— Що ти маєш на увазі? — запитав Водяний.
— Якщо вони будують свою власну вічність? Не нашу. Не схожу на жодну з тих, що ми уявляли.
Тиша впала на мить.
— Тоді ми не творці, — сказав Порожній. — Тоді ми лише одні з тих, хто змагається за форму часу.
Перший контакт
Одна з Тіней наблизилася до них.
Її форма змінилася, ніби вона намагалася прийняти якусь подобу істоти. І тоді вони почули голос. Він лунав не в просторі, а всередині їхніх думок.
— Ви відкрили двері. Але не тільки для себе.
Ці слова пронеслися хвилею холодного усвідомлення.
— Хто ви? — запитав Емірен.
Тінь не відповіла прямо. Вона лише показала їм видіння.
Чорний сад, де гілки дерев не росли, а згорталися всередину. Потоки часу, що зупинилися, застигли, перетворившись на монолітні вежі. І істоти, схожі на них самих, але змінені, з порожніми очима, що дивилися крізь реальність.
— Ваша архітектура не єдина. І не єдина правильна.
Тінь розчинилася, а з нею — і розлом. Але Емірен знав: це було лише початком.
Роздоріжжя Творців
— Якщо є інші, хто формують час… — почав Водяний.
— То що це означає для нас? — закінчив за нього Фламмен.
— Це означає, що ми не просто творці. Ми гравці у великій війні за форму вічності.
Емірен мовчки дивився в порожнечу, де ще недавно була Тінь.
Їм доведеться зробити вибір:
Захищати свою архітектуру, борючись із чужими?
Чи знайти спосіб співіснувати у множинності вічностей?
Від цієї відповіді залежала доля не тільки їхнього світу, а й усього часу.