Тремтіння реальності
Коли темрява й світло злилися, Емірен відчув, як сама структура світу зміщується. Все навколо стало нестабільним: Срібне Дерево тріщало під невидимим тиском, острови часу втрачали форму, а небо розривалося на уламки світла.
— Ми в точці неповернення, — сказав Водяний, спостерігаючи, як частинки минулого й майбутнього кружляють у повітрі.
— І лише один шлях веде далі, — додав Фламенн.
Перед ними відкрився тунель із мерехтливого світла — нестабільний прохід між двома Вічностями.
— Якщо ми ступимо туди, дороги назад не буде, — промовив Порожній.
— А якщо не ступимо, наша Вічність загине, — відповів Емірен.
Він зробив крок уперед.
Перехід у невідоме
З кожним кроком крізь тунель простір змінювався. Час то прискорювався, то зупинявся, змушуючи їх бачити фрагменти майбутнього та минулого.
Емірен побачив себе в Срібному Саду — його власний образ спотворювався, роздвоювався, ніби він існував у кількох версіях одночасно.
Він бачив місто, якого не знав, і людей, які ніколи не жили у Вічному Саду. Це були уламки реальності, які могли стати частиною нового світу.
— Що це? — запитала Сутність, що йшла поряд.
— Можливості, — відповів Емірен.
Тунель різко змінився, і перед ними з’явилися вогняні візерунки. Це була межа, що розділяла Вічності.
— Останній вибір, — сказав Водяний.
Злам Вічності
Вони вийшли у простір, що був нічим і всім водночас.
Небо було темним, але наповненим золотими відблисками можливих світів. Срібне Дерево парило над безмежним океаном часу, але воно більше не було незмінним — його гілки росли хаотично, немов пристосовуючись до нової реальності.
Перед ними стояла інша Сутність — стара, як сам час.
— Ви прийшли змінити Вічність, — сказав голос, що лунав з усіх боків.
— Ми прийшли знайти рівновагу, — відповів Емірен.
— Рівновага означає жертву. Ви готові?
Емірен відчув, як усе його єство наповнюється тягарем вибору.
Що вони принесуть у жертву? І чи зможуть поєднати дві Вічності без руйнування?