Тиша, що настала після зникнення Того, хто несе Порожнечу, була важкою. Вона не була спокоєм — радше очікуванням, напруженим затишшям перед неминучою бурею.
Емірен відчував, як його тіло обтяжене чимось невидимим. Він змінив хід Вічності. Але що це означало?
Фламенн стояв поряд, його руки більше не горіли, але він тремтів. Вогонь, що завжди був його суттю, згасав. Він стискав пальці, ніби намагаючись утримати останнє тепло, але воно вислизало, мов піщинки крізь пальці.
— Щось не так… — прошепотів він, його голос був глухим, наче далеке відлуння.
Порожній мовчав. Його очі були спрямовані на Серце Вічності, яке, хоча й випромінювало світло, здавалося… іншим. Його сяйво більше не мало тієї ясності, що раніше. Це була бліда копія колишньої сили.
— Воно не ціле, — сказав Порожній.
Емірен зосередився. Він простягнув руку до Серця й відчув щось дивне.
Серце билося, його енергія текла, але між імпульсами було щось… зайве.
Темний відтінок.
Відлуння Того, хто несе Порожнечу.
— Він не зник повністю, — Емірен стиснув пальці.
Фламенн відступив на крок.
— Але ж ми стерли його!
— Ми стерли його існування, але не його вплив, — Порожній подивився на Емірена. — Щось залишилося.
І саме це «щось» повільно проникало в тканину Вічного Саду.
Темний вогонь
Раптово земля під ногами затремтіла.
Фламенн зігнувся від болю, його очі розширилися.
— Що це?!
З його грудей вирвався слабкий вогонь, але він був не червоним і не золотим. Це було щось інше — полум’я, що мало темні відтінки, тіні, які змішувалися з вогнем і змінювали його суть.
Емірен відчув, як у повітрі запахло горілим, але цей запах був холодним, майже крижаним.
— Вогонь не може бути таким… — прошепотів Фламенн.
Його вогонь був джерелом життя, теплом, яке давало надію. Але зараз він ставав чимось іншим.
— Порожнеча не зникла, вона шукає нове вмістилище, — сказав Порожній.
Емірен подивився на Фламенна і зрозумів.
Вона знайшла його.
Пробудження чужого голосу
Фламенн судомно вдихнув, ніби втратив контроль над власним тілом. Його вогонь почав змінювати форму, витягуватись у дивні постаті, що більше нагадували тіні, ніж полум’я.
— Фламенн! — Емірен схопив його за плечі.
Але той не відповів.
Його очі змінилися.
Раніше вони були як розпечене вугілля, тепер же стали чорними, наче бездонні провалля, всередині яких пульсували лише тонкі нитки вогню.
І тоді він заговорив.
Але це не був його голос.
— Ви вигнали мене з цього світу… але я завжди повертаюся.
Темний голос, чужий і глибокий, розлетівся Вічним Садом.
Емірен похолов.
Той, хто несе Порожнечу, знайшов новий спосіб існувати.
І тепер він говорив через Фламенна.
Вибір між двома вогнями
Порожній зробив крок вперед, його рука легенько тремтіла.
— Це не він. Це залишок. Це… обман.
Фламенн, чи той, хто говорив його голосом, посміхнувся.
— Обман? Невже? А може, це просто нова форма? Що таке особистість, якщо не сума виборів? Мій вибір — жити.
Його руки здійнялися, і темний вогонь вирвався назовні, розростаючись хвилями по землі.
Емірен відчув, як Серце Вічності знову почало змінюватися.
Щось було не так.
Фламенн боровся.
Його справжня суть ще не зникла. Вогонь, що запалав у ньому, був не лише чужим, він був частиною нього самого.
Йому потрібно було зробити вибір.
— Ти можеш його здолати! — закричав Емірен.
Фламенн захитався.
Темний вогонь боровся зі світлим, змішувався, але ще не переміг.
— Я… не знаю, чи це можливо…
Емірен знав, що йому потрібно діяти.
Він простягнув руку до Серця Вічності і зробив єдине, що міг.
Він відкрив потік часу.
Момент, що змінить все
Час потік навколо них, змішуючи моменти, можливості, події, що могли статися і не сталися.
Емірен показав Фламенну все, що він міг бути.
Його життя. Його вибір. Всі варіанти майбутнього.
Там, де він перемагав.
Там, де він ставав новим уособленням Порожнечі.
Там, де він зникав.
Фламенн побачив себе.
І зробив вибір.
Його тіло здригнулося.
Темний вогонь згас.
Але разом із ним згас і його справжній вогонь.
Фламенн впав на землю.
Емірен кинувся до нього, але серце Фламенна вже не билося.
Він був нерухомий.
Вічний Сад завмер.
Порожній похитав головою.
— Ми врятували його… але яку ціну він заплатив?
Емірен не відповів.
Бо він відчував:
Це ще не кінець.