Відлуння їхнього вибору вежі ткача долі ще не розсіялося, а світ уже відповідав на їхнє рішення. Простір навколо почав змінюватися, ніби сама Вічність коригувала своє буття, враховуючи їхню волю. Але це лише початок, і кожен із героїв відчував, що відповідальність, яку вони взяли на себе, лише зростатиме.
Дорога вела їх через пустельний край, де простір здавався застиглим у часі. Ні вітру, ні звуків — лише тиша, наповнена невидимим очікуванням. Кам’яні брили, що височіли вздовж шляху, здавалися обпаленими стародавніми битвами. Тут відчувалося щось більше, ніж просто руїни. Це місце дихало минулим, ніби спостерігало за ними.
— Тут щось сталося, — тихо сказав Кайрен, оглядаючись навколо. Його рука інстинктивно лягла на руків’я меча. — Я відчуваю, як ці камені зберігають біль.
— Це сліди старої Вічності, — відповів Ендар, зупинившись біля великої колони, вкритої тріщинами. — Колись це був вузол, але тепер він зруйнований. Залишки колишніх структур завжди несуть у собі щось… небезпечне.
Меланія зупинилася поруч із ним. Її пальці торкнулися поверхні каменя, і в її свідомості пронеслися образи: битви, жертви, падіння старих хранителів. Ці спогади не належали їй, але вона відчувала їхню силу, ніби вони залишили відбиток у самій тканині реальності.
— Ми маємо бути обережними, — сказала вона, озирнувшись на друзів. — Минуле може бути більш підступним, ніж здається.
Тінь із руїн
Їхні кроки лунали гучніше, ніж зазвичай, ніби тиша підкреслювала кожен звук. Вони рухалися обережно, вдивляючись у кам’яні уламки, але раптом вітер, якого раніше не було, здійнявся з нічого. Він кружляв навколо, пронизуючи їх холодом.
— Це не природно, — промовив Ендар, відчуваючи, як навколо почало змінюватися саме повітря.
Раптом із тіні руїн виринув силует. Постать, зіткану з чорної енергії, майже неможливо було розгледіти, але її очі світилися, мов холодні зорі.
— Ви знову торкаєтесь того, чого не повинні, — пролунав низький голос. Він здавався знайомим, але водночас чужим.
Меланія підняла голову, вдивляючись у постать.
— Ти знову тут, — сказала вона впевнено, хоча всередині відчувала напругу. — Чого ти хочеш?
Сутність повільно зробила крок уперед, і навколо простір почав колихатися, ніби реальність не могла витримати її присутності.
— Я є голосом минулого, — сказав він, — і ви маєте знати, що те, що ви створюєте, уже розхитало баланс. Ваше втручання стало причиною слабкості, яка дає можливість з’являтися тим, хто був знищений.
— Баланс потребує змін, — заперечила Меланія. — Ми не можемо залишити все, як було. Старий порядок був несправедливим.
— Але чи ви готові до того, що новий порядок може бути ще гіршим? — запитала постать, і її голос наповнився іронією. — Часом, змінюючи одне зло, ви створюєте інше. Ви, герої, покликані Вічністю, повинні це розуміти.
Кайрен зробив крок уперед, його меч зблиснув у руках.
— Якщо ти прийшов загрожувати нам, то це буде твоя помилка. Ми не відступимо.
Сутність лише засміялася. Її голос лунав, як розбиті дзеркала.
— Я не ваш ворог, — сказала вона, і темрява навколо неї розсіялася. — Але і не ваш союзник. Я лише нагадую вам, що кожен ваш вибір — це тінь, яка тягнеться за вами. Іноді вона стане вашим прокляттям.
Послання з минулого
Сутність здійняла руку, і перед героями виникла картина: вузол, подібний до того, який вони вже відновлювали. Але цей був іншим — спотвореним, із тріщинами, крізь які просочувалося полум’я.
— Це один із вузлів, який був зруйнований, — пояснила сутність. — Але він усе ще тримає нитки, що можуть вплинути на майбутнє. Ви повинні вирішити, чи варто його відновлювати, чи дозволити зникнути назавжди.
— Чому ми маємо вирішувати це? — запитав Ендар. — Хіба Вічність сама не здатна впоратися з такими питаннями?
Сутність нахилила голову, її очі мерехтіли.
— Бо тепер ви — частина її волі. Те, що ви створили, не може існувати без вашого втручання. Ви стали хранителями цього світу. Чи це було вашим бажанням? Чи це сталося випадково? Вам вирішувати, чи готові ви прийняти цю роль.
Меланія подивилася на вузол, який мерехтів у просторі. В її душі вирувало безліч почуттів. Вона відчувала відповідальність, але й страх перед тим, що кожен її вибір може стати фатальним.
— Ми зробимо все можливе, щоб цей світ вижив, — нарешті сказала вона. — Але ми вимагаємо більше відповідей. Хто ти і чому саме зараз з’явився перед нами?
Сутність зробила крок назад, її силует почав зникати.
— Мої відповіді — це лише тіні того, що вам слід зрозуміти самим. Я лише попередження. Але пам’ятайте: час не завжди ваш союзник.
Темрява розчинилася разом із фігурою, залишивши героїв наодинці. Вузол все ще мерехтів перед ними, мов виклик.
Випробування вузла
— Що будемо робити? — запитав Кайрен, стискаючи руків’я меча.
— Ми не можемо залишити його таким, — відповіла Меланія. — Це місце надто важливе для балансу. Але що станеться, якщо ми помилимося?
Ендар лише мовчки кивнув. Він уже зрозумів: їхня подорож лише почалася, і цей вибір стане одним із багатьох, які їм доведеться зробити.
Вони зробили крок до вузла, готові прийняти випробування, що чекало попереду.