Туман, який огортав ліс, здавався живим. Він обвивав дерева, сплітаючи їхні гілки в хитромудрі візерунки, а світло місяця ледь пробивалося крізь його покрив. Ліс, здавалося, існував поза часом, зберігаючи у своїх глибинах таємниці, що могли зламати розум. І тепер, після того як Меланія і її супутники залишили територію, що відображала обличчя Вічності, вони опинилися тут — на межі нового світу.
— Це місце… воно не таке, як інші, — сказала Лінара, стоячи на порозі лісу. Її погляд був сумний, а в голосі звучала тривога.
— Ми знову на межі, — відповіла Меланія, намагаючись зібрати свої думки. Відчуття невизначеності було настільки сильним, що кожен крок вглиб лісу здався їй важким.
Ендар, що йшов поряд з нею, підняв погляд. Його очі блищали від внутрішнього вогню, а руки, обв’язані стародавніми рунами, невиразно тремтіли, немов готові до магічного жесту.
— Чи це саме те, чого ми шукали? — запитав він, обережно ступаючи на землю, що видавала при кожному кроці слабкий шелест.
— Це частина шляху, — відповіла Меланія. — Ми повинні навчитися розрізняти знаки. Не всі з них будуть очевидними.
Туман густішав, покриваючи їх шляхи, і вже через кілька кроків, їхні фігури стали розмитими, втрачаючи чіткість в цьому світі, що змінювався з кожною миттю. Кожен камінь, кожна травинка видавались йому знайомими, але водночас — зовсім іншими. Це було наче ліс, що змінювався в залежності від того, хто в ньому знаходиться. Це був ліс ілюзій, у якому навіть найсміливіші мисливці губилися.
— Дивно, — прошепотіла Лінара, її руки стискали древній компас, що колився, вказуючи на різні напрямки. — Я відчуваю, що він веде нас, але куди саме?
— Відчуття не можуть обманювати, — заперечив Ендар, хоча його вираз обличчя був змінений, як ніколи раніше. — Це не просто ліс. Це щось більше.
Їхні шляхи різко повернули вбік, коли на них знову з’явилася фігура. Це була жінка, вся в одязі з темного полотна, її обличчя було майже невидимим через тінь, що падала з капюшона. Вона стояла посеред лісу, тримаючи в руках книгу, велетенського розміру, сторінки якої, здавалось, спалахували синім світлом.
— Ви шукаєте щось більше, ніж просто відповідь, — сказала вона, її голос був глибокий, але теплий, як шепіт лісу. — Ви хочете змінити саму суть.
Меланія спостерігала за нею з відчуттям, що вже чула цей голос десь раніше. Що це за жінка? І чому вона виглядала так знайомо?
— Хто ви? — запитала Меланія, її голос був спокійний, але всередині неї вирувала буря.
Жінка не відповіла відразу, її погляд, здавалося, шукав щось в кожному з них, ніби розкриваючи їхні найпотаємніші думки.
— Я — Вісниця, — нарешті сказала вона, її слова звучали, як найглибші шепоти вітру. — Я охороняю вхід у це місце, але й те, що ви шукаєте, не можна знайти, якщо ви не готові побачити.
Лінара виглядала збентеженою.
— Готові до чого? І чому ви допомагаєте нам? Ви не звідси.
— Я звідси. — Вісниця розкрила свою книгу, і з її сторінок полетіла невелика хмара, розчиняючи темряву навколо. — Але я також із того, що поза Вічністю. Я прийшла, щоб попередити вас. Ваші дії вже призводять до змін. Це не лише Вічність, а й увесь ваш світ перебуває на порозі трансформації.
Ендар зробив крок вперед, очі його палали від рішучості.
— Трансформації? Що ви маєте на увазі?
Вісниця встала, її постать ставала більш чіткою, і в її очах з’явився погляд, сповнений болю.
— Я маю на увазі, що кожен з вас несе відповідальність. Вибір, який ви зробили, вже почав змінювати цей світ. Ви стали частиною більшої картини, але чи готові ви зустріти наслідки своїх рішень? Це не лише Вічність, яка стоїть перед вибором. Це й ви. Ваша власна сутність починає перетворюватися, й навіть ваші найпотаємніші бажання можуть призвести до непередбачуваних наслідків.
Меланія відчула, як холод прокотився по її спині. Вона знала, що це не просто попередження. Це була правда, з якою їй доведеться зіткнутися.
— Ми повинні йти далі, — сказала вона твердо. — Інакше ніхто не зрозуміє, що чекає на нас попереду.
Вісниця кивнула, і в її очах промайнув слід сумніву.
— Тоді йдіть. Але пам’ятайте, що час не є лінійним, і кожен ваш крок змінює майбутнє.
З цими словами вона зникла в повітрі, і ліс, що раніше здавався непрохідним, відкрив нові шляхи. Меланія знала, що їхня подорож тільки починається, але тепер вони були не просто мандрівниками — вони були частиною того, що могло змінити саму сутність часу.