Забутий Вузол здригався, ніби відчував наближення чогось невідворотного. У самому його серці, де переплелися ниті світла й тіні, розгорнувся бар’єр, що здавався нездоланним. З кожним кроком вперед навколишній світ ставав важчим, ніби сама Вічність противилась їхній присутності.
Раптом повітря навколо застигло. Навіть хаотична енергія Вузла відступила, наче підкоряючись чомусь вищому. Гул, що супроводжував героїв від самого початку, розчинився у гнітючій тиші.
Ендар зупинився, напружено поклавши руку на руків’я меча.
— Щось тут є, — прошепотів він.
Меланія відчула це теж — присутність настільки величну і всеосяжну, що її було неможливо описати. Вона не була ані ворожою, ані привітною, але вимагала до себе абсолютної уваги.
Із серця Вузла виринула постать. Вона не належала ані світлу, ані тіні, а перебувала десь посередині, вічно змінна. Її форма здавалася позиченою в самого світу — то спалахуючи кольорами, то розпливаючись у тумані. Її обличчя, якщо його можна було так назвати, не мало рис, але її погляд проникав у найглибші куточки душі.
Постать заговорила, і її голос був багатоголоссям — гармонійним, як спів вітру, що одночасно звучав у кожному розумі.
— Ви ступаєте стежинами, яких не розумієте, — мовило воно. — Ви намагаєтеся виправити те, що не може бути виправлене вашими руками.
Меланія зробила крок уперед, приборкуючи трепет, що прокинувся в її грудях.
— Хто ти? — її голос був твердим, але шанобливим.
— Я — Той, хто Стереже Баланс, — відповіла постать. — Я не належу вашій Вічності чи будь-якій іншій. Моє завдання — слідкувати за тим, щоб ваги не переважували надто сильно. Ваш світ — не перший, що похитнувся, і не останній.
Кайрен звузив очі, наповнені невдоволенням.
— Якщо ти тут, щоб підтримувати баланс, чому ти ще не втрутився? Глянь навколо — цей світ розпадається!
Постать повільно змінила форму, ніби відповідаючи рухом на його емоції.
— Баланс, у своїй істинній формі, має народитися зсередини. Моє завдання — не нав’язувати порядок, а вказувати шлях. Лише тоді, коли порушення загрожує не лише вашій Вічності, але й усій гармонії, я втручаюся.
Ендар зітхнув, знервовано ковзнувши поглядом по фігурі.
— Тобто ти просто спостерігаєш? Чекаєш, поки все, що ми створили, впаде?
Погляд постаті зупинився на ньому, пробиваючи крізь оболонку його сумнівів.
— Ви говорите про створення, ніби це кінцева мета. Але створення — це лише початок. Хаос, який ви бачите, не є провалом, а ціною нового початку. Ви прагнете досконалості, але досконалість не є балансом.
Меланія уважно вдивлялася у вихори світла й тіні, що кружляли навколо постаті. Її думки вирували.
— Якщо ти тут, значить, порушення балансу у нашому світі досягло критичної точки, — сказала вона. — Ти б не з’явився інакше.
Постать злегка нахилила голову, жест, що здавався майже людським.
— Так. Ваша нова Вічність хитається на межі. Її хаос — це не випадковість, а відображення тріщин у тих, хто її створив. Ви прагнули зруйнувати старе, але разом із собою принесли страхи й сумніви. Ваги не витримують такого тягаря.
Серце Меланії стислося. Постаті було не потрібно говорити більше — вона розуміла, наскільки вони помилилися.
— Тоді допоможи нам, — її голос прозвучав майже благанням. — Якщо ти можеш схилити ваги або показати, як відновити рівновагу, ми зможемо це виправити.
Постать стала вищою, її силует заповнив простір навколо.
— Я не можу відновити баланс за вас, — сказала вона. — Але можу дати вам інструмент, щоб побачити істину вашого творіння. Чи зможете ви витримати те, що воно покаже, залежить лише від вас.
Із серця Вузла постать витягнула сферу, що сяяла тьмяним світлом, наче вміщала в собі всі барви світу й водночас жодної.
— Це — Нексус Балансу, — пояснила постать. — Він відкриє вам істину вашої Вічності: її силу, її слабкість і тріщини, що загрожують їй. Але пам’ятайте: те, що ви побачите, може не сподобатися вам.
Ендар вагався.
— Що буде, якщо ми зазнаємо невдачі? — запитав він.
Постать обернулася до нього, і її голос наповнив простір.
— Тоді ваша Вічність розпадеться, а порожнеча, що залишиться після неї, порушить баланс інших світів. Але це не моя турбота. Я не захищаю окремі світи — я оберігаю гармонію існування. Якщо ви впадете, на вашому місці постане інший.
Меланія простягнула руку й прийняла Нексус. Сфера в її долонях пульсувала теплом, і щойно вона торкнулася її, енергія заполонила все її тіло.
— Дякую, — тихо сказала вона.
Постать почала розчинятися, зникаючи у глибинах Вузла.
— Пам’ятайте, — промовила вона наостанок, — баланс — це не відсутність хаосу. Це співіснування хаосу й порядку. Шукайте не знищення одного чи іншого, а гармонію між ними.
Із відходом постаті Вузол затих. Ниті світла й тіні більше не звивалися, простір наче полегшено зітхнув.
Меланія обернулася до інших, стискаючи Нексус у руках.
— Це наш шанс, — сказала вона. — Ми повинні зрозуміти, що не так із цим світом, поки ще не пізно.
Кайрен і Ендар кивнули, хоч їхні обличчя були сповнені сумнівів і тривоги.
І так, із Нексусом Балансу в руках, вони вирушили, готові зустріти істину свого творіння — якою б не була її ціна.