Світ розірвався, і пам’ять, що дрімала у його глибинах, пробудилася.
Емірен, Фламен і той, хто колись був Порожнім, опинилися посеред хаосу світла та тіней. Простір навколо них не просто змінювався – він розкривався, як книга, сторінки якої складалися з подій, що сталися задовго до їхнього народження.
— Що це? — голос Фламена лунав приглушено, ніби його заглушало саме світло.
— Спогади світу, — відповів той, хто знав своє ім’я. — Мить, коли все змінилося.
Перед ними розгорталася сцена, що існувала поза часом.
Падіння першого саду
Вони стояли на межі іншої реальності, там, де колись розкинувся перший Вічний Сад. Але він не був таким, яким вони його пам’ятали.
Сяючі дерева, що в сучасному Саду нагадували мерехтливі спіралі часу, тут були іншими – більш реальними, більш могутніми. Їхні гілки тягнулися у нескінченність, переплітаючись між собою, творячи нерозривну мережу буття.
І серед них стояли ті, хто колись звався Творцями.
— Вони… інші, ніж ми, — прошепотів Емірен.
Фламен мовчав, вдивляючись у постаті, що були і схожими, і водночас надто далекими. Вони випромінювали спокій, упевненість – і щось більше.
Вони не просто керували часом.
Вони були його сутністю.
— Це ми мали стати такими? — Фламен нарешті заговорив, але його голос тремтів.
— Ні, — відповів той, хто пам’ятав. — Вони були першими. Але навіть вони не змогли стримати хаос.
І тоді вони побачили, що сталося.
Смерть першого Творця
Серед Творців стояв один, що не був схожий на інших. Його сутність була нестабільною, ніби він сумнівався у своїй власній природі.
Емірен відчув, як у нього стислося серце.
— Він… як Порожній.
— Так, — кивнув той, хто знав.
Фламен спохмурнів.
— Він став порожнім, бо втратив щось важливе?
— Він став порожнім, бо сумнівався, що його існування має сенс.
І тоді вони побачили, як це сталося.
Той Творець зробив вибір – він розірвав нитку власного буття, випустивши хаос у світ. Інші спробували його зупинити, але було запізно.
Сад здригнувся.
Час розколовся.
А Творець, який не вірив у себе, розчинився у порожнечі.
— Це був момент, коли з’явилася Порожнеча, — тихо сказав той, хто був нею. — І з ним зникла сама рівновага.
Вибір, що повторюється
Світло спалахнуло знову, і вони повернулися у власну реальність.
Але відчуття втрати не зникло.
Емірен відчував, як щось змінюється в самому просторі. Як коливання минулого все ще відгукуються у їхньому теперішньому.
Фламен глянув на того, хто пам’ятав своє ім’я.
— Ти боїшся, що знову станеш порожнім, так?
Той не відповів одразу. Його очі, що колись були лише бездонною чорнотою, тепер відбивали світло.
— Я боюся, що цей вибір неминучий.
— Ні, — твердо сказав Емірен. — Ми не повторимо їхньої помилки.
Фламен глянув на нього і повільно кивнув.
— Якщо вибір неминучий – ми створимо новий.
Світ навколо них завмер.
Їх чекав останній крок.