Реальність більше не була цілісною.
Після розриву у тканині часу вічність розкололася, і з її розломів виривалися постаті, що не мали існувати. Вони були тінями можливого, відлунням того, що могло бути, але ніколи не стало. Деякі з них нагадували самих Творців—але з іншими обличчями, з очима, що бачили інші світи.
Посеред усього цього хаосу стояв він—Той, хто повернувся.
Його силует змінювався з кожним ударом серця, ніби він постійно вибирав між безліччю своїх версій. Він не нападав. Не погрожував. Він просто був. І ця сама його присутність змінювала світ навколо.
— Що тепер? — запитав Вогняний, спостерігаючи, як тіні реальності все більше проникають у Вічний Сад.
— Ми вже не можемо повернути все назад, — сказав Порожній. — Зараз нам потрібно вирішити, що робити з тим, що ми створили.
— І що ж ти пропонуєш? — голос Водяного був спокійним, але в ньому відчувалася прихована напруга.
Емірен, досі мовчазний, зробив крок уперед.
— Ми стоїмо на межі неможливого. Або ми навчимося керувати нескінченністю… або вона поглине нас.
Ті, хто повертаються
Раптом один із вихідців із розлому зробив крок уперед.
Це був… Емірен. Але не той, хто стояв тут. Його риси були іншими, очі виблискували холодною впевненістю, а на його чолі мерехтів знак, якого ніколи не було в їхньому світі.
— Ви вчинили нерозумно, — сказав він. Його голос був тим самим… і водночас іншим.
— Ким ти є? — запитав справжній Емірен.
— Я тим, ким ти міг стати. Тим, ким ти повинен був стати, якби вибрав інший шлях.
Із розлому почали виходити нові постаті. Деякі були спотвореними версіями Творців—одні виглядали могутнішими, інші зруйнованими, ще інші взагалі не мали облич.
— Вони хочуть зайняти наше місце, — зрозумів Вогняний.
— Ні. Вони хочуть жити. Вони вважають, що мають на це право… так само, як і ми, — сказав Порожній.
Слова зависли у повітрі.
— Тож питання не в тому, чи зможемо ми їх зупинити, — прошепотів Водяний. — Питання в тому, чи ми самі не такі ж, як вони?
Початок Нескінченності
Небо над Вічним Садом розкололося на тисячі варіацій.
Час більше не тік одним потоком. Він розливався у всіх можливих напрямках, творячи нові гілки, нові світи, нові можливості. Але без контролю цей хаос загрожував зруйнувати все, що було.
— Нам треба діяти негайно, — сказав Емірен.
— Що ти пропонуєш? — Вогняний стиснув кулаки, готовий до бою.
— Ми не можемо закрити розрив, не знищивши частину себе, — відповів він. — Але ми можемо навчитися керувати цим. Ми можемо не боротися з нескінченністю, а прийняти її.
— Як? — Порожній пильно подивився на нього.
Емірен поглянув на тих, хто повернулися. Вони теж дивилися на нього—з очікуванням.
— Якщо ми не можемо залишитися єдиною реальністю… то ми повинні стати тими, хто веде всі реальності.
Його слова змусили простір навколо завібрувати.
— Творці Вічності більше не можуть бути тільки охоронцями часу, — продовжив він. — Відтепер ми маємо стати тими, хто формує його безмежність. Ми маємо об’єднати всі версії себе і створити новий порядок. Не один шлях часу. А нескінченність, яку можна зрозуміти і направити.
Розрив у реальності почав змінюватися.
Не закриватися—а перетворюватися на нову структуру.
— Отже… не боротьба, а гармонія? — запитав Водяний.
— Не хаос, а керована нескінченність, — виправив Емірен.
Ті, хто повернулися, більше не виглядали ворогами. Вони були частиною всього, що існувало. І тепер їхня доля була в руках Творців.
Вони зробили вибір.
І реальність почала змінюватися…