Темрява огорнула світ Луміса, перетворюючи його звичний простір на щось чужорідне. Він продовжував працювати, нахилившись над незавершеним пристроєм у своїй майстерні. Це була складна конструкція з металу й кристалів, що випромінювали слабке світло. Луміс не міг пояснити, що саме створює. Він просто знав, що це потрібно.
Його світ був світом гармонії, де кожен звук і кожна вібрація перепліталися у досконалій мелодії. Але цієї ночі тиша стала гнітючою. Повітря здавалося застиглим, ніби весь простір затримав дихання.
Раптом щось змінилося. У кімнаті стало холодно. Світло від кристалів на столі почало мерехтіти, як полум’я свічки на вітрі. Луміс підвів голову.
Здалеку, крізь товщу стін і просторів, він почув звук. Це був низький, розкотистий гул, що перетворювався на високий пронизливий крик, схожий на крик яструба, але водночас важчий, ніби металевий дзвін розбивався об каміння. Цей звук змусив його серце затрепетати.
Він підійшов до вікна. Його майстерня знаходилася на краю кришталевих озер, і вода, яка завжди була спокійною і дзеркально чистою, тепер затягувалася чорним серпанком. Десь на горизонті, у тому місці, де вода торкалася неба, він побачив розрив.
Це був не звичайний розрив у просторі. Його краї світилися темно-фіолетовим світлом, наче полум’я, а зсередини виривалися тіні, що швидко стелилися по поверхні озер. Їхній рух був невпинним і загрозливим.
Луміс відчув тривогу. Це була не просто зміна. Це була загроза.
— Вони тут, — сказав він сам собі, і його голос злився з відлунням розколотого простору.
У цей же час, далеко в іншому світі, Айна стояла біля свого джерела. Вода, яка завжди була дзеркалом природи, тепер виглядала мертвою. Її поверхня здавалася покритою льодом, хоча холод не відчувався.
Айна заплющила очі і зосередилася. Її зв’язок із природою дозволив їй відчути, що звук, який лунав у повітрі, був кличем. Це був сигнал для тих, хто міг його зрозуміти.
— Час настав, — прошепотіла вона, беручи свій посох і вирушаючи в дорогу.
Тарік, який перебував на перехресті між світами, почув той самий звук. Він стояв біля каменя з вирізьбленими символами, його пальці легко торкалися вигравіруваних ліній.
— Вони почали, — сказав він, відчуваючи, як реальність навколо стала ламкою.
Тіні, що виходили з розривів, наближалися, охоплюючи нові світи. Герої розуміли: їхній час зустрітися і протистояти загрозі настав. Кожен із них відчував тягар, але також і силу, яка лише почала пробуджуватися.