Тиша після падіння Фламенна здавалася нестерпною. Повітря, яке ще хвилину тому тремтіло від напруги темного полум’я, тепер застигло, важке, мов камінь.
Емірен схилився над тілом друга, відчуваючи, як щось важке опустилося в його серце. Фламенн лежав нерухомо, його шкіра більше не випромінювала того теплого світла, яке завжди було в ньому.
Порожній, стоячи поруч, мовчав.
— Що з ним? — голос Емірена був глухим, майже зірваним.
Порожній повільно поклав руку на груди Фламенна, нахилився, прислухаючись.
— Його вогонь… зник.
Емірен стиснув кулаки.
— Але він не повинен був… Він зробив вибір! Він…
— Він віддав усе, щоб позбутися темряви, — голос Порожнього був рівним, але в ньому звучала якась гіркота. — Але без вогню він… більше не є тим, ким був.
Емірен відчував, як його груди стискає відчуття втрати.
Фламенн завжди був вогнем. Не лише магічним полум’ям, яке він створював. Його душа була вогнем. Його пристрасть, його життя, його сміх…
І тепер він лежав нерухомо, позбавлений своєї сутності.
— Ні.
Емірен поклав руки на його груди, заплющив очі.
Він не дозволить цьому статися.
Він уже змінив хід часу. І він зробить це ще раз.
Пошук іскри
Емірен зосередився.
Він занурився в потік часу, шукаючи… шукаючи будь-яку іскру, що могла ще залишитися в Фламенні.
Він бачив його минуле. Дитинство серед полум’я, перші уроки управління вогнем, його перші перемоги і поразки. Він бачив, як Фламенн навчався, як боровся, як вигравав…
Як жив.
І в кожному з цих моментів палахкотіло полум’я.
Але зараз…
Зараз воно згасло.
Проте…
Емірен відчув щось слабке. Ледь помітну теплоту, що тліла десь глибоко в темряві.
Він потягнувся до неї, обережно, немов боявся роздмухати надто сильний вітер, що міг погасити останню іскру.
І тоді…
Вогонь спалахнув.
Полум’я повертається
Фламенн різко вдихнув, його тіло сіпнулося, а з грудей вирвався слабкий, ледь помітний вогник.
Емірен похитнувся назад, серце калатало.
— Він живий!
Фламенн відкрив очі.
Але вони були не такими, як раніше.
— Що… сталося? — його голос був хрипким, слабким.
Порожній пильно дивився на нього.
— Ти повернувся. Але твій вогонь… вже не той.
Фламенн підняв руку.
Вона була холодною.
Його полум’я завжди було теплим, гарячим, немов саме сонце жило всередині нього.
Але тепер…
Коли він викликав вогонь, він був блідим, сріблястим, майже примарним.
— Що це…?
Емірен відчув, як холод пробіг по його спині.
Це був вогонь… але не той, що належав світу життя.
Це був вогонь, що народився за межею.
Вогонь, що пережив смерть.
Фламенн дивився на свої руки, його очі знову змінилися.
Вони більше не були схожими на вуглинки, що жевріють у темряві.
Тепер вони нагадували холодні зірки.
— Що зі мною сталося?
Порожній повільно видихнув.
— Ти змінився.
І вони ще не знали, що означала ця зміна.
Але Емірен відчував:
Це було лише початком.