Фігура перед ними здавалася примарною, наче складеною з уламків світла та тіні, що безперервно перепліталися. Вона ще не була цілісною, але більше не була безформним хаосом.
Емірен відчув, як простір навколо почав стабілізуватися. Фрагменти реальності, що раніше хаотично змінювалися, тепер ніби завмерли, чекаючи остаточного вибору.
Хтось чи щось вирішило стати частиною цього світу.
Перше слово
Фламен напружено вдивлявся у постать. Його чорний вогонь ще палав на долонях, готовий розгорітися при першому ж русі незнайомця.
— Говори, — сказав він, і його голос розітнув мовчання.
Фігура здригнулася.
А потім промовила.
Голос був дивний — ні чоловічий, ні жіночий, ні старий, ні молодий. Він наче лунав із самого простору, змушуючи його резонувати.
— Я… пам’ятаю.
Це слово затрималося у повітрі, викликаючи легкий вітер, що пронісся Межою.
— Що ти пам’ятаєш? — запитав Порожній, зробивши крок уперед.
Фігура повернула голову, і в її обрисах почало проявлятися щось знайоме.
— Все.
Емірен відчув, як його охопило передчуття.
Той, хто був до початку
— Це неможливо, — прошепотів Фламен, дивлячись на створіння, що набувало дедалі більш чітких контурів.
Фігура вже не змінювалася хаотично. Вона все більше нагадувала людину — високу, з темним волоссям, вбраного у щось, що могло бути мантією або ж рештками сутності, з якої він складався.
Очі світилися глибоким сріблом.
— Я був тут… коли ще не існувало нічого.
Його голос більше не звучав розірвано — він став глибшим, ціліснішим.
Емірен глянув на Порожнього, і той похитав головою.
— Це… один із перших, — прошепотів Порожній.
Фламен насупився.
— Перших кого?
— Тих, хто формували Вічність.
Ці слова висіли у повітрі важким тягарем.
Емірен усвідомив, що вони стоять перед кимось, хто міг знати відповіді на питання, які їх переслідували від самого початку.
Але також він розумів і небезпеку.
Якщо ця істота була серед тих, хто створив Вічний Сад, то вона могла і зруйнувати його.
Випробування вибором
— Чому ти повернувся? — запитав Емірен.
Фігура поглянула на нього, і в її очах з’явилося щось схоже на усмішку.
— Тому що ви порушили порядок.
Фламен стиснув кулаки.
— Ми боремося за порятунок Саду!
— Ви не розумієте. Порядок не у Вічному Саді. Порядок — у самій Вічності.
Емірен відчув, як в його голові проноситься безліч думок.
Якщо порядок — це не сам Сад, то що?
— Ви хочете сказати, що все це — помилка? — тихо промовив він.
— Помилка? Ні. Це був експеримент.
Повітря навколо затремтіло.
— Ви не повинні були існувати.
Фламен кинувся вперед.
— Якщо ти загроза для нас, я знищу тебе!
Але він навіть не встиг торкнутися його.
Істота лише злегка підняла руку, і Фламена відкинуло назад, наче від вибуху невидимої сили.
Емірен відчув, як реальність навколо них починає змінюватися.
— Що ти робиш?! — закричав він.
— Показую вам правду.
І вони впали.
Крізь час
Межа зникла.
Вони летіли крізь щось більше, ніж просто простір.
Це був потік подій, що колись відбулися і ще не відбулися.
Емірен бачив, як Вічний Сад тільки зароджувався — ще не срібний, а прозорий, немов ідея, що тільки-но визрівала.
Бачив Творців, які сперечалися, якою має бути структура часу.
І бачив того, хто стояв перед ними зараз.
Він не просто спостерігав.
Він вирішував.
Кінець подорожі
Коли вони приземлилися, все змінилося.
Вони стояли в новому місці.
Перед ними височіла велична споруда, яка не належала жодному з відомих світів.
Істота, що обрала форму, стояла перед ними, спостерігаючи.
— Тепер ви зрозумієте.
Емірен не знав, що його чекає, але відчував, що це змінить все.