Темрява за воротами не була просто відсутністю світла. Вона здавалася чимось більшим — глибокою порожнечею, що поглинала саму суть реальності.
Емірен зробив крок уперед, відчуваючи, як простір навколо нього змінюється. Вітер, що ще кілька секунд тому розвіював срібне листя Вічного Саду, тут зник. Повітря стало нерухомим, важким, наповненим спогадами, що не належали йому.
Фламен і Порожній пішли за ним, їхні силуети здавалися розмитими в нестабільному світлі, що виходило з воріт.
— Ми ще можемо повернутися, — прошепотів Порожній.
— Ні, — відповів Емірен, не озираючись. — Ми вже зробили вибір.
Світ, що не має часу
Як тільки вони пройшли крізь ворота, перед ними відкрився світ, якого вони ніколи не бачили.
Це була нескінченна рівнина, застелена сяючими лініями, що тягнулися в усі боки, перетинаючись під неможливими кутами. Небо над ними не мало кольору — воно переливалося усіма відтінками водночас, змінюючись залежно від того, як ти на нього дивишся.
Попереду виднілися обриси чогось грандіозного.
— Це… — Фламен зупинився, намагаючись знайти правильні слова. — Це серце часу?
Емірен теж відчував цей ритм. Невидимий пульс, що пронизував сам простір, упорядковував хаос і створював закономірності.
— Ми ближче, ніж будь-хто до істини, — тихо промовив він.
Але з кожним кроком напруження зростало.
Ті, хто стереже межу
Вони не були тут одні.
Як тільки їхні ноги торкнулися однієї з ліній на землі, повітря перед ними здригнулося. Простір ніби розколовся, і з розриву з’явилися постаті.
Їх було троє.
Високі, нерухомі, закутані в довгі темні шати, вони стояли, немов частина цього місця. Їхні обличчя не мали рис, лише очі світилися холодним блакитним вогнем.
— Ви не повинні бути тут, — заговорив один із них, і його голос рознісся луною, що не мала джерела.
— Ми шукаємо відповідь, — відповів Емірен.
— Відповідь існує лише для тих, хто готовий заплатити ціну, — сказав другий.
Фламен підняв руку, чорний вогонь заструменів між його пальцями.
— Ми вже заплатили достатньо.
— Ще не все, — промовив третій страж.
І тоді земля під ними розверзлася.
Випробування варіантів
Вони впали.
Але не в темряву, не в порожнечу. Вони падали крізь саму тканину реальності, а навколо них розгорталися варіанти їхніх життів, яких ніколи не було.
Емірен бачив себе не Творцем, а простим мандрівником, що ніколи не відкрив свою силу.
Фламен — звичайним смертним, який так і не дізнався про вогонь у своїх жилах.
Порожній — кимось, хто мав ім’я, кимось, хто ніколи не став порожнім.
— Це випробування, — зрозумів Емірен, коли падіння сповільнилося.
— Випробування вибору, — додав Фламен.
— Що ми повинні зробити? — запитав Порожній.
— Прийняти те, ким ми є, — відповів Емірен.
Він простягнув руку і торкнувся своєї альтернативної версії. Світло розірвалося, і він знову опинився на тій самій рівнині, звідки почав.
Фламен і Порожній теж повернулися.
Перед ними стояли троє стражів.
— Ви пройшли, — сказав перший.
— Йдіть далі, — сказав другий.
— Але пам’ятайте: не кожна істина приносить полегшення, — попередив третій.
І ворота попереду них відкрилися.
За ними чекала відповідь.