Світ здригнувся.
Осколки дзеркал зависли в повітрі, відбиваючи тисячі варіацій однієї і тієї ж миті. Кожен уламок показував можливі майбуття: у одному Емірен стояв сам серед руїн згорілого світу, в іншому — тривав у нескінченному сяйві, у третьому — не існував зовсім.
Фламен зробив крок назад, стискаючи пальці в кулак. Його обличчя відбивалося у дзеркальних уламках, і в кожному відображенні він був іншим — воїном, що горів полум’ям, тінню, що розчинялася в нічній пітьмі, або ж просто порожнім силуетом.
Порожній дивився на двері, які більше не вели в жодну сторону. Напис над ними мерехтів, слова спалахували і зникали, немовби вони самі ще не визначили, що мають означати.
А потім усе рухнуло.
Падіння у безодню
Підлога під їхніми ногами зникла, і вони почали падати.
Не було відчуття вітру чи швидкості, тільки невагомість і нескінченний простір навколо. Їх поглинув хаос — вихори часу, розірвані лінії подій, тіні тих, ким вони могли б стати, але не стали.
Емірен намагався щось схопити, але його руки проходили крізь усе, ніби він сам перетворився на привида.
— Це пастка? — вигукнув Фламен, але його голос розчинився, наче навіть слова втратили тут свою суть.
Порожній простягнув руку вперед, ніби щось шукав. Його очі виблискували холодним сріблом.
— Це не кінець. Це ще один вибір.
Зародження реальності
Раптом усе змінилося.
Вони не падали більше — вони зависли у просторі, а навколо них почали формуватися обриси нового світу.
Спочатку з’явилися лінії — тонкі, майже невидимі, що тягнулися в усіх напрямках. Вони перепліталися, утворюючи щось схоже на величезну павутину. Деякі нитки світилися золотом, інші тьмяніли, а деякі виглядали так, ніби були обірвані.
— Потоки часу, — прошепотів Емірен.
Перед ними проявилася постать.
Не людина, не тінь, а щось середнє між ними. Вона не мала чітких обрисів, її силует змінювався, немовби його створювали одночасно кілька різних реальностей.
— Ви ступили туди, де твориться основа всіх світів, — сказав голос, що лунав не в повітрі, а прямо в їхніх думках.
Фламен насупився.
— І що це за місце?
— Це Перетин. Тут вирішується, що стане реальністю, а що залишиться лише відлунням можливого.
Фігура простягнула руку, і павутиння потоків часу почало змінюватися.
— Ви стоїте перед останнім випробуванням.
— Що нам потрібно зробити? — запитав Порожній.
Фігура відповіла не одразу.
— Ви маєте створити свій шлях.
Творення чи зникнення
Перед кожним із них розкрився власний простір.
Перед Еміреном виникла чиста площина — ідеальне біле полотно, яке чекало на мазки часу.
— Обери, — прошепотів голос. — Якщо ти творець, то який світ ти створиш?
Перед Фламеном — полум’я. Воно не було гарячим, воно не палало — воно чекало.
— Обери. Якщо ти вогонь, то що ти випалиш?
Перед Порожнім залишилася лише одна річ — його власний відбиток, що дивився на нього з пустоти.
— Обери. Якщо ти тінь, чи зможеш ти знайти себе?
Світ завмер, чекаючи відповіді.
Емірен стиснув кулаки.
— Я…
Він простягнув руку вперед — і перший мазок з’явився на полотні.
Фламен ступив у вогонь — і він почав змінюватися.
Порожній торкнувся відбитка — і світ здригнувся.
І тоді все почалося.