Помічати — безпечно. Поки ти не намагаєшся щось змінити.
Він відчув це раніше, ніж зрозумів.
Як завжди.
Але цього разу відчуття було іншим.
Не тихим.
Не м’яким.
Різким.
Наче щось уже почало рухатись неправильно.
Він стояв на переході біля перехрестя.
Дощ став сильнішим.
Люди поспішали.
Ніхто ні на кого не дивився.
І саме тоді він помітив хлопця.
Молодого.
У навушниках.
Той стояв надто близько до дороги.
І дивився не вперед.
У телефон.
Нічого особливого.
Так робили сотні людей.
Але відчуття не зникало.
Навпаки.
Ставало сильнішим.
І тоді він помітив ще одну річ.
Автомобіль.
Далеко.
Занадто швидко.
Ще нічого не сталося.
Навіть звук був звичайним.
Але всередині вже було це:
неправильно.
Хлопець зробив крок.
Навіть не піднявши голови.
І цього разу він не залишився спостерігачем.
Рух стався раніше за думку.
Він різко схопив хлопця за плече.
І смикнув назад.
У ту ж секунду повз перехрестя пролетів автомобіль.
Надто близько.
Надто швидко.
Хлопець вилаявся.
Вирвав руку.
І тільки тоді зрозумів, що сталося.
Його обличчя змінилося.
Повільно.
Наче свідомість наздоганяла реальність.
Він дивився на нього кілька секунд.
А потім тихо сказав:
Як ти це зрозумів?
І вперше він не знав, що відповісти.